Свобода слова
.svg)
Цитати[ред.]
Боротьба за незалежність в часи народження українських дисидентських і правозахисних рухів трималася на слові. Слова викривали злочини тоталітарного режиму. Слова згуртовували людей. Слова відстоювали права і свободи. Тому серед засновників та засновниць Української Гельсінської групи, зокрема, багато людей слова: літератури і науки[1]. |
|||||
| — Лариса Денисенко |
Якщо правду можна казати тільки пошепки, значить, країну захопили вороги. |
|||||
| — Вільгельм Швебель[2] |
Повна свобода висловлювань — необхідна умова, щоб виправдати претензії на істину. — Из эссе «О свободе», 1869 год |
|||||
Complete liberty of contradicting and disproving our opinion, is the very condition which justifies us in assuming its truth for purposes of action. | |||||
| — Джон Стюарт Мілль[3] |
Свобода слова потрібна дуже обмеженому колу людей, а більшість, — навіть з інтелігентів… роблять свою справу і без неї — Із щоденника, 20 травня 1966 |
|||||
| — Корній Іванович Чуковський[4] |
Нерозумно боротися за свободу слова, а потім говорити: «Тільки про мене нічого поганого не пишіть». Пора подорослішати і з гідністю приймати удари. |
|||||
| — Джордж Клуні[5] |
Незалежне «Вільне слово» було в 5-10 разів дорожчим за підцензурні видання, що коштували дві-три копійки. Й люди тоді платили за «Вільне слово», бо розуміли, що за свободу потрібно платити. |
|||||
| — Вахтанг Кіпіані[2] |
Не існує абстрактної свободи слова — ця свобода існує в параметрах професійної та етичної культури (чи безкультур'я) громадян, і, чи не насамперед, журналістів. Свободою слова можна, скажімо, назвати рефлексії з приводу ціни тієї тканини, з якої пошито костюм президента, і назви фірми, що постачила спідничку екс-прем'єру. Свободою слова також можна вважати інформаційне кілерство. Свободою слова, зрештою, можна користатися для фальшування даних і кричати про «цензуру», коли ловлять на гарячому. Словом, свобода слова в посттоталітарному суспільстві віддзеркалює, зокрема, тіньові ніші його ментальної, політичної та іншої несвободи[6]. — Робінзон і Манілов, або Чому «Захід є Захід, а Схід є Схід», 14 березня 2006 року |
|||||
| — Оксана Пахльовська |
Для України зараз головне — це свобода слова на телебаченні. Через нього мільйони людей отримують інформацію щодня. Ми маємо якісні інтернет-видання, а мільйони користувачів соцмереж виконують роль протомедіа. Думаю, що інформаційна функція Facebook набагато потужніша за сучасну друковану пресу. Жодна новина в завтрашній газеті не матиме стільки читачів, скільки пост популярного блогера. В нас немає газет, що мали б реальний наклад 200 тисяч примірників, а топ-блогери мають більшу аудиторію. Це дозволяє розвивати вільну журналістику без надмірних матеріальних ресурсів, які були необхідні раніше. |
|||||
| — Вахтанг Кіпіані[2] |
З приходом свободи слова, совісті, віри, друку різко поменшало відповідальності, література стає тією формою самовираження, коли вже неважливо, що друкується, для кого друкується і хто друкується. У Литві виходить так багато книг, що час уже мати «ветеринарну літературну інспекцію», деякі автори отруюють мислення і свідомість читачів опусами, у яких слово до слова не тулиться, це вже майже не литовська мова, а якийсь потік «есемесок», де замість «к» і «с» ставлять ікси.[7] |
|||||
| — Йонас Ліняускас |
Ціла трагедія новітньої історії, з її тоталітаризмами, світовими війнами, таборами масового знищення й маніпуляціями масовою свідомістю, з погляду класичної етики найуніверсальнішим чином відчитується саме як «хвороба свавілля», в проекції на культуру — як результат того, що провідні «течії європейської думки» «неправильно зрозуміли, що таке особистість, стали на шлях індивідуалізму і прямим шляхом прийшли до людинобожжя», — властиво, здійснили підміну понять, заступивши в масовій свідомості свободу — свавіллям. У висліді останнє слово на сьогодні взагалі щезло з нашого лексикону, а свобода, як показалося бодай у ході недавніх дискусій про свободу слова, акурат так, у простоті душевній, і розуміється — щоб, як писалося в українських судових вироках XVI ст., кожен «што хотѣл, то и броил», тобто як чистісінької води свавілля, те саме, котре для «віку лицарства» ще було, за Н. Яковенко, синонімом не свободи — а «злодійства»[8]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» |
|||||
| — Оксана Забужко |
Див. також[ред.]
Примітки[ред.]
- ↑ «Слово має ціну. Його бояться. Воно рятує життя нації» – письменниця Лариса Денисенко
- ↑ а б в Майдан витворив свої ЗМІ, — Вахтанг Кіпіані
- ↑ Милль, Дж. С. О свободе / Пер. с англ. А. Фридмана // Наука и жизнь. 1993. № 11. С. 10–15; № 12. С. 21–26.
- ↑ Чуковский К. И. Дневник. 1901—1969. — М.: ОЛМА-ПРЕСС Звездный мир, 2003. — Т. 2. — С. 465.
- ↑ Джордж Клуні. Правда жизни. // Esquire Україна, грудень 2013, стор. 68
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 266
- ↑ Йонас Ліняускас «У Литві ледь не кожен письменник»
- ↑ Notre Dame, 2021, с. 439
Джерела[ред.]
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
- Оксана Забужко. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. — Київ: Комора, 2021. — 656 с. — ISBN 978-617-7286-28-7