Політика постправди

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016). Поняття набуло поширення після референдуму про вихід Британії з ЄС та виборів президента США 2016 року

.

Політика постправди (або постправдива політика, політика післяправди) — політичні дії та мислення, «при яких об'єктивні факти є менш впливовими у формуванні громадської думки, ніж заклики до емоцій і особистих переконань»[1]. Тобто, це політика, яка спирається на почуття та власні переконання, які насправді не мають під собою реальних підстав (фактів)[2][3]. При цьому об'єктивна істина не фальсифікується чи піддається сумніву, а просто відсувається або «відходить на другий план»[4][5]. Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016).

Цитати[ред.]

  •  

В епоху фейків, альтернативних фактів і мови ненависті правда стає дефіцитним ресурсом. Щораз більше нагадує порозкидані на смітнику діаманти: щоби знайти їх, треба зусиль і знань, як до них дістатися і відрізнити від уламків скла розбитих пляшок. Нещасливий винахід XXI століття, — постправда — не є звичайною брехнею. Це коктейль правди, брехні, інтерпретації, домислів, інсинуації та суґестій[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі
  •  

Ідея постправди повинна шокувати вчених і філософів. Вони мають стати на захист правди, коли люди, наділені владою, ігнорують наукові факти чи трактують їх лишень як предмет віри. Науковці повинні нагадувати суспільству про важливість соціальної місії науки і надавати йому достовірну інформацію, яка має бути основою публічної політики. Й вони повинні підтверджувати інтелектуальні чесноти, які так ефективно працюють в науці: критичне мислення, постійний пошук і ревізію переконань та вірувань на підставі фактів. Наступний рядок з Ніцше сьогодні особливо доречний: «Салют фізиці! – і ще більший салют мотиву, який спрямовує нас до фізики, – нашій чесності[7]!». — «Наука проти постправди»

  Кетлін Хіґґінс
  •  

Ми живемо в епоху не постправди, а багатьох постправд. Ми потрапили в добу нової весни народів, зростання уваги до національної ідентичності. В цю добу система правд використовується для гібридних воєн[8].

  Євген Бистрицький
  •  

Постправда апелює до емоцій. Через глобалізацію комунікації кожен може висловити свою думку в публічному просторі і претендує на те, що саме вона істинна. Так ми потрапляємо в добу релятивізму, де немає істини, а всі судження відносні. Постправда пов’язана з цинізмом: люди вважають неправдою все й не хочуть шукати істину[8].

  — Євген Бистрицький
  •  

Постправда не дорівнює тоталітарній брехні, не є тим самим. Постправда — маніпуляція на факті, що принаймні частина загального політичного дискурсу спрямована на стирання різниці між правдою і брехнею. Так стається тому, що масово було відкинуто ідею про потребу точності[9].

  Філіпп Рено
  •  

Постправда скерована не до розуму людей, лиш до їхніх сердець. Основний месидж тролів, які цідять постправду: перш за все не думай, а ненавидь. Якщо хтось має іншу, ніж ти, думку, не застановляйся над цим, не намагайся визначити, має він рацію чи ні — тільки ненавидь. Це сильне почуття, тому воно і перемагає думання[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі
  •  

Постправда — це не нова проблема, вона дуже, дуже стара. Коли люди кажуть, що це ера постправди, я запитую: а коли тоді була ера правди? СРСР — це ера правди? Була газета «Правда». То це була правда? Ні.
Ери правди ніколи не було. Ми повинні усвідомити, що ця проблема набагато глибша і складніша[10]. — З виступу професора Харарі

  Ювал Ной Харарі
  •  

Слово «постправда» означає відверту брехню, яка в суспільстві стала буденною практикою і свідчить про те, що політики можуть брехати безкарно. Це відрізняється від кліше, що всі політики брешуть і дають обіцянки, які не збираються виконувати. Адже навіть у цьому випадку визнання своєї неправоти потребує певної чесності. У постправдивому світі навіть це очікування більше не діє[7]. — «Наука проти постправди»

  — Кетлін Хіґґінс
  •  

Слово «постправда» створює неправильну ілюзію, що колись була правда, а тепер ми її втратили. Наприклад, модерн як явище дійсно був, тому ми можемо говорити про постмодерн.
Замість слів «правда» й «постправда» є поняття «мейнстрім». Усе ділиться на мейнстрім — тобто те, у що вірить багато людей, і маргінальні точки зору — тобто те, у що багато людей не вірить. Наприклад, раніше багато людей вірили в бога — тепер менше, раніше більше людей вірили в те, що яйце — це джерело небезпечного холестерину — зараз менше[11].

  Дмитро Кулеба
  •  

Чи з постправдою можна воювати і перемогти? Можна. Перш за все, треба верифікувати джерела інформації. Аноніми вірогідними не є. Треба сягати за документованими фактами і самому робити висновки. Тільки після цього порівнювати їх із висновками інших, зберігаючи відкритість на їхні арґументи. Така поведінка будує розуміння — а людині, яка розуміє, жоден троль не страшний[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg