Політика постправди

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016). Поняття набуло поширення після референдуму про вихід Британії з ЄС та виборів президента США 2016 року.

Політика постправди (або постправдива політика, політика післяправди) — політичні дії та мислення, «при яких об'єктивні факти є менш впливовими у формуванні громадської думки, ніж заклики до емоцій і особистих переконань»[1]. Тобто, це політика, яка спирається на почуття та власні переконання, які насправді не мають під собою реальних підстав (фактів)[2][3]. При цьому об'єктивна істина не фальсифікується чи піддається сумніву, а просто відсувається або «відходить на другий план»[4][5]. Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016).

Цитати[ред.]

  •  

В епоху фейків, альтернативних фактів і мови ненависті правда стає дефіцитним ресурсом. Щораз більше нагадує порозкидані на смітнику діаманти: щоби знайти їх, треба зусиль і знань, як до них дістатися і відрізнити від уламків скла розбитих пляшок. Нещасливий винахід XXI століття, — постправда — не є звичайною брехнею. Це коктейль правди, брехні, інтерпретації, домислів, інсинуації та суґестій[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі
  •  

Ідея постправди повинна шокувати вчених і філософів. Вони мають стати на захист правди, коли люди, наділені владою, ігнорують наукові факти чи трактують їх лишень як предмет віри. Науковці повинні нагадувати суспільству про важливість соціальної місії науки і надавати йому достовірну інформацію, яка має бути основою публічної політики. Й вони повинні підтверджувати інтелектуальні чесноти, які так ефективно працюють в науці: критичне мислення, постійний пошук і ревізію переконань та вірувань на підставі фактів. Наступний рядок з Ніцше сьогодні особливо доречний: «Салют фізиці! – і ще більший салют мотиву, який спрямовує нас до фізики, – нашій чесності[7]!». — «Наука проти постправди»

  Кетлін Хіґґінс
  •  

Ми живемо в епоху не постправди, а багатьох постправд. Ми потрапили в добу нової весни народів, зростання уваги до національної ідентичності. В цю добу система правд використовується для гібридних воєн[8].

  Євген Бистрицький
  •  

Останнє свято постправди тривало недовго. Думаю, воно завершилося вже 2018-го. У цей рік стало ясно, що не випадкові ані Дональд Трамп, ані Брекзит, ані прихід правих і популістів до влади в низці країн світу, ані «російська версія» світу, ані виклики, що їх кидають реальності технологічні компанії[9]. — З книги «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»

  Дмитро Кулеба
  •  

Післяправда та фейки піднялися на п’єдестал після американських виборів 2016 року. Фейки рухаються індивідуальнішими шляхами, пропаганда – інституційно. Пропаганда звучала з екрана радянського телевізора, а анекдоти, як і фейки, подорожували усно. Тільки тепер фейкам не потрібне усне передавання, його змінили соцмедіа[10]. — З книги «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії»

  Георгій Почепцов
  •  

Постправда апелює до емоцій. Через глобалізацію комунікації кожен може висловити свою думку в публічному просторі і претендує на те, що саме вона істинна. Так ми потрапляємо в добу релятивізму, де немає істини, а всі судження відносні. Постправда пов’язана з цинізмом: люди вважають неправдою все й не хочуть шукати істину[8].

  — Євген Бистрицький
  •  

Постправда не дорівнює тоталітарній брехні, не є тим самим. Постправда — маніпуляція на факті, що принаймні частина загального політичного дискурсу спрямована на стирання різниці між правдою і брехнею. Так стається тому, що масово було відкинуто ідею про потребу точності[11].

  Філіпп Рено
  •  

Постправда скерована не до розуму людей, лиш до їхніх сердець. Основний месидж тролів, які цідять постправду: перш за все не думай, а ненавидь. Якщо хтось має іншу, ніж ти, думку, не застановляйся над цим, не намагайся визначити, має він рацію чи ні — тільки ненавидь. Це сильне почуття, тому воно і перемагає думання[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі
  •  

Постправда — це не нова проблема, вона дуже, дуже стара. Коли люди кажуть, що це ера постправди, я запитую: а коли тоді була ера правди? СРСР — це ера правди? Була газета «Правда». То це була правда? Ні.
Ери правди ніколи не було. Ми повинні усвідомити, що ця проблема набагато глибша і складніша[12]. — З виступу професора Харарі

  Ювал Ной Харарі
  •  

Постправда — це спалах. Якщо війна затягується і кожен в ній починає дійсно вірити у своє та обґрунтовувати власну віру не емоційно, а логічно, тоді постправда для кожного генерує свою правду. Так «правда» в однині перетворюється на«правди» в множині. Це триває доти, доки одна з правд не здобуде перевагу й не стане мейнстримом[9]. — З книги «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»

  — Дмитро Кулеба
  •  

Слово «постправда» означає відверту брехню, яка в суспільстві стала буденною практикою і свідчить про те, що політики можуть брехати безкарно. Це відрізняється від кліше, що всі політики брешуть і дають обіцянки, які не збираються виконувати. Адже навіть у цьому випадку визнання своєї неправоти потребує певної чесності. У постправдивому світі навіть це очікування більше не діє[7]. — «Наука проти постправди»

  — Кетлін Хіґґінс
  •  

Слово «постправда» створює неправильну ілюзію, що колись була правда, а тепер ми її втратили. Наприклад, модерн як явище дійсно був, тому ми можемо говорити про постмодерн.
Замість слів «правда» й «постправда» є поняття «мейнстрім». Усе ділиться на мейнстрім — тобто те, у що вірить багато людей, і маргінальні точки зору — тобто те, у що багато людей не вірить. Наприклад, раніше багато людей вірили в бога — тепер менше, раніше більше людей вірили в те, що яйце — це джерело небезпечного холестерину — зараз менше[13].

  — Дмитро Кулеба
  •  

Чи з постправдою можна воювати і перемогти? Можна. Перш за все, треба верифікувати джерела інформації. Аноніми вірогідними не є. Треба сягати за документованими фактами і самому робити висновки. Тільки після цього порівнювати їх із висновками інших, зберігаючи відкритість на їхні арґументи. Така поведінка будує розуміння — а людині, яка розуміє, жоден троль не страшний[6]. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017

  — Войцех Целларі

Примітки[ред.]

  1. Oxford Dictionaries: 'post-truth' (прикметник)
  2. Art of the lie. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 2016-09-09. 
  3. Post-truth politicians such as Donald Trump and Boris Johnson are no joke. The Guardian (en-GB). 2016-05-13. ISSN 0261-3077. Процитовано 2016-09-09. 
  4. Ера "пост-правди": брехня популістів може позбавити сенсу всю політичину систему – The Economist. Процитовано 2016-09-09.
  5. Davies, William (2016-08-24). The Age of Post-Truth Politics. The New York Times. ISSN 0362-4331. Процитовано 2016-09-09. 
  6. а б в Правда як діаманти на смітнику Войцех Целларі
  7. а б Наука проти постправди Кетлін Хіґґінс
  8. а б Ліки від постправди — довіра, грамотність і фільтри
  9. а б RealityWar, 2019, с. 96
  10. «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії». Уривок з книги Георгія Почепцова
  11. Філіпп Рено: «Постправда існує у вільних країнах, де люди можуть вільно оскаржувати почуте чи побачене»
  12. «У ХХІ столітті не можна досягти успіху веденням війн», — Ювал Ной Харарі
  13. Дмитро Кулеба: Битва за чистоту мізків буде наступною після битви за чистоту довкілля

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg