Критика (часопис)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Критика (значення)


Кри́тика — сучасний український інтелектуальний часопис аналітичної есеїстики, публіцистики та рецензій. Видається в Києві з 1997 року видавництвом «Критика» з ініціативи відомого літературознавця, історика культури, професора Гарвардського університету Григорія Грабовича.

Цитати про часопис[ред.]

  •  

Ми встановили, хай і для трохи завуженого кола читачів і знавців, певну планку: як це повинно робитися, як це може виглядати. Довели, що ми є на рівні таких часописів, як New York Review of Books, London Review of Books. Тобто наш журнал не є слабший. Я думаю, що кожен би міг об’єктивно це ствердити. Хай він має трохи інакший формат, може, інший набір чи гаму тем, але якість є подібна, одна й та сама[1].

  — Григорій Грабович
  •  

«Критика», що виходить тут у Києві – один із часописів нашої мережі. Завдяки членству в цій мережі «Критика» стала частиною панєвропейського простору для обміну ідеями та статтями – філософськими, культурологічними, політологічними.
У такий спосіб думка мандрує через кордони, з одного національного контексту в інший національний контекст на спільній панєвропейській сцені[1].

  — Карл Генрік Фредріксон, президент мережі інтелектуальних журналів Eurozine
  •  

Часопис «Критика» займає в українському медійному просторі особливу нішу, бо особливими є вимоги до автури та її матеріалів. По-перше і найголовніше, це – критичний, а не апологетичний підхід до аналізу проблем (під словом «критичний», ясна річ, я не маю на увазі «критиканський»). [...] Перевагою «Критики» є те, що вона не приймає ідеологізованих матеріалів із заданою «правильністю» висновків. А нашому суспільству, яке все ще «родом из Октября», все ще потрібна прививка від вірусу ідеологічності[2].

  Мирослав Маринович
  •  

Якщо з інтелектом в Україні справи не стоять так «критично», як двадцять років тому, з добротною науковою критикою справи зовсім не такі добрі. І «Критика» продовжує займати свою почесну нішу серед гуманітарних видань як чи не єдине видання такого профілю[2].

  — Ігор Чорновол
  •  

«Критика» – це для тих, хто має відвагу переступати межі. Для тих, хто не мислить «форматами» (о, як остогидло це слово-паразит українського публічного простору!), а шукає погранич, точок напруги, парадоксів і несподіваних зв’язків між речами й ідеями. «Критика» – це ще й зразок уміння слухати і надавати слово опоненту, взірцевий майданчик сучасної інтелектуальної дискусії[2].

  — Остап Сливинський
  •  

Від самої своєї появи «Критика» суттєво вплинула на цілий наш медійний ландшафт, не давши йому занепасти і зжовкнути. Добротна аналітика, відкритість до полемік, тематична широта й розмаїтість, наявність і змінюваність улюблених авторів і тематичних преференцій, час від часу резонансні інтелектуальні провокації – все це ось уже скільки років підіймає мислиннєвий тонус на наших теренах[2].

  — Елеонора Соловей
  •  

Послуговуючись американськими стандартами свободи слова, які не визнають існування «помилкових» ідей, «Критика» залишається надзвичайно вимогливою в морально-­етичному сенсі. Можливо, це єдиний в Україні часопис, де гасло постмодерну – «допустимим є все» – визнають імперативом існування символічної реальності й, водночас, об’єктом іронії та сарказму[2].

  — Всеволод Речицький
  •  

Критика сприймається по-різному. Але й і сама ця критика буває різною – нерідко образливою, некомпетентною, зверненою на людину та її особисті риси, а не на висловлені нею думки. Відтак, критика – це те, чому, як і усьому іншому, треба вчитись, крок за кроком у обміні думками долаючи непорозуміння. Бо справжній критик – то найліпший друг, єдина близька людина, що направду розуміє те, про що ви пишете. Часопис «Критика» від свого заснування та до сьогодні запрошує у світ професійного бачення дійсності, виважених оцінок та досвіду діалогу між автором та його критичним та уважним читачем[2].

  — Оксана Міхеєва
  •  

Критичне мислення — це те, чого справді критично бракує абсолютній більшості українців. Цього нас практично ніхто і ніколи не навчає — ані школа, ані родина, ані інші суспільні інституції та середовища... Наша легковірність, нездатність ставити під сумнів чи підважувати позірно правильні тези, готовність приймати за істину в останній інстанції будь-яку більш-менш авторитетну (в сенсі висловлену статусною особою) думку вилазить нам боком — масові маніпулювання свідомістю українців набули вже нечуваних масштабів і коштували людських життів! «Критика» саме пропонує нам навчитися мислити нелінійно, відмовитися від чорно-білих оцінок, недовіряти авторитетам, бачити різні сторони явищ і сприймати можливість розмаїття думок, позицій, поглядів... «Критика» подає безліч взірців цивілізованої полеміки, змістовної дискусії, предметної критики, якісної аналітики. Публікуючи різнопланові неординарні тексти, «Критика» вчить нас думати ширше, думати самостійно, виходячи за межі усталених шаблонів, стереотипів і рамок[2].

  Оксана Кісь
  •  

Критика — у моєму сприйнятті це не просто оцінка когось або чогось, особи, події чи явища, їх рецепція з тої чи тої позиції, слушна чи дискусійна. Для мене – це силове поле, вільна думка, інтелектуальний простір, у ширшому плані – здатність критично мислити. Це те, що повинно бути притаманне не тільки науковцям, а що взагалі людину робить людиною і є запорукою цивілізаційного поступу. Протягом усього часу свого існування часопис «Критика» якраз і є отим інтелектуальним майданчиком, де пульсує думка, і протягом усіх тих років часопис прагне виплекати у свого читача здатність до критичного мислення, прищепити йому потребу повсякчас верифіковувати інформаційний потік[2].

  — Олесь Федорук
  •  

«Критика» – це вікно у світ інтелектуальної думки України, її сусідів та Заходу. Саме цей баланс й обмін ідей та видавничих новин між материковою і закордонною інтелектуальними спільнотами притягає мою увагу найбільше. Діяпазон пошуків, дискусій, новин на сторінках часопису настільки широкий, що кожен непосидющий ум знайде там щось цікавого для себе[2].

  Марія Ревакович
  •  

Для мене це був чи не перший часопис в Україні, в якому я міг зі щирим зацікавленням прочитати дослівно кожну статтю і кожен матеріял. Таке мені дуже рідко траплялося навіть у випадку провідних українських товстих журналів. Це був для мене безперечний знак вибагливого професіоналізму редакторів «Критики» та уважного вибору авторів, тем та текстів. І хоча упродовж майже двадцяти років «Критика» іноді міняла свій профіль та тип поміщуваних матеріялів, оцей редакторський професіоналізм, інтелектуальна вимогливість супроти авторів та читачів залишаються, по суті, незмінними до сьогодні. Для кожного україномовного читача, який шукає розумної «критики» як культурно-інтелектуальних, так і соціо-політичних явищ в Україні і в світі, часопис «Критика» – це бажана й обов’язкова лектура[2]!

  Марко Роберт Стех
  •  

Читати «Критику» варто для того, щоб відчувати не тільки перший шар інтелектуального потенціалу, культури, історичної пам`яті, що він може видаватися теплим, як нагрітий сонцем поверхневий шар води, а навчитися відчувати глибину, мілину, джерельність, течії, змінність.
«Критика» так само необхідна як щоденні спортивні вправи. «Критика» тренує інтелектуальні м`язи. Вчить усвідомлювати ціннісні орієнтири, вміти дискутувати на складні теми та шукати спільні рішення.
Вона для тих, хто потребує набагато більше за те, що пропонують телевізійні соціальні шоу. Для тих, хто хоче не відмовлятися від гуманітарного фаст-фуду, але бажає навчитися цінувати здорову інтелектуальну кухню та стати гурманом[2].

  Лариса Денисенко
  •  

Термін «критика» може позначати цілковито різні речі. Словник української мови визначає її як «розгляд і оцінку когось, чогось із метою виявити та усунути вади, хиби». А словник Вебстера каже, що це «виважена оцінка, у якій ви подаєте свою думку про добрі та негативні аспекти явища». В одному випадку йдеться винятково про неґатив, який часто персоналізується, а в другому — про виваженість, баланс та зосередженість на явищі. Часопис «Критика» — це прорив саме у світ авторів словника Вебстера: унікальна в Україні спроба мати дискусію замість сварки[2].

  Сергій Плохій
  •  

«Критика» не є ні масовим медія, ні спеціялізованим академічним журналом, а відтак займає місце поміж експертними дискусіями та журналістським репортажем. Завдяки міжнародному своєму вимірові вона поєднує найкращих українських науковців соціяльних дисциплін та філософів із закордонними дослідниками України. Назагал вона стала містком між українськими і західними інтелектуальними елітами. Англомовна сторінка «Критики» у вирішальний спосіб втручається ув европейські та американські суспільні дискусії про сучасну Україну. Якби «Критики» вже не було, її слід було б заново вигадати[2].

  — Андреас Умланд
  •  

Головне, що я запам’ятав зі своїх студій на Заході, «never stop asking». [...] «Критика», як і західні університети вчить, що немає правильної чи неправильної тези, погляду, наукової теорії — є переконливо обґрунтовані оригінальні ідеї і є тексти, не варті паперу, на якому вони надруковані. Насамперед «Критика» вчить ґрунтовно, оригінально і критично мислити (й писати) — і це головне. Особливо в країні з інфантильним населенням, домінантою попси в культурі та безкультурною квазіелітою[2].

  — Геннадій Друзенко
  •  

«Критика» — це часопис для людей, які думають. Які вірять у свої принципи та ідеали, але яким ця віра не заважає ставити багато речей під сумнів і дивитися на реальність з різних боків. «Критика» також порушує дуже важливі теми для українського суспільства: від історичної пам'яті до подолання спадку тоталітаризму, від цінностей до тенденцій у літературі та культурі. В Україні нам важливо давати простір для розвитку інтелектуалів, тобто людей, які намагаються з'ясувати складні питання історії і теперішности, які мають для цього час і покликання. Бо суспільство без людей, які думають і аналізують, які тримають високу планку розуму та моралі, приречене на занепад[2].

  — Володимир Єрмоленко
  •  

...«Критика» часто, акумулюючи ідеї щодо суспільного поступу в Україні та світі, чи формуючи проєкцію нових естетичних можливостей літератури, кіна й музики спонукала і спонукає, за висловом Юрія Шевельова, до «нищення Картагени нашої провінційності», то і це не покаже усіх її можливостей і впливу[2].

  Василь Махно

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg