Андреас Умланд
| Андреас Умланд | |
| |
| Андреас Умланд на Міжнародній конференції «Система регіональної безпеки у Cхідній Європі. Місце і формати залучення України». Київ. 14 листопада 2017 | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Андреас Умланд (нім. Andreas Umland; нар. 1967, Єна, НДР) — німецький політолог. Фахівець з питань російського ультранаціоналізму та авторитаризму, європейського неофашизму, порівняльної демократизації, пострадянської вищої гуманітарної освіти та суспільствознавства. Доцент магістерської програми німецьких та європейських студій кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», член Міжнародного дискусійного клубу «Валдай».
Цитати
[ред.]Давня традиція української збройної самооборони ґрунтується на потужних історичних мітах, які почасти ґрунтуються на історичних фактах, а водночас коріняться в героїчній мітології. Зокрема, ця традиція покликається на політичну автономію та військову доблесть українського козацтва. Вона також спирається на збройний націоналістичний рух українців під час Другої світової війни й особливо на антисовєтських бійців Української повстанської армії (УПА)[1]. — Зі статті «Сценарії російської «демілітаризації» України, і чому вони не спрацюють», травень 2022 |
Досвід усеохопного громадського волонтерського руху під час Евромайдану, який урешті обернувся в силовий опір, і першого, позначеного високою інтенсивністю, етапу російської війни проти України в 2014–2015 роках, залишив слід у широких масах, які підтримували бійців-добровольців. Практичний досвід і здобуті в цей час знання були однією з причин, чому сценарій російського бліцкриґу 2022 року не вдалося втілити так легко, як таємну операцію з анексії Криму в 2014 році[1]. — Зі статті «Сценарії російської «демілітаризації» України, і чому вони не спрацюють», травень 2022 |
Особливо моторошним аспектом війни Росії на знищення України та гібридної атаки Москви на Захід є її широка підтримка не лише серед простих росіян, а й серед еліти країни. Нормативний дрейф значної частини російського освіченого класу в бік від Европи має в кожному індивідуальному випадку різні причини. Для багатьох науковців, які обіймають посади за фахом, на першому місці можуть стояти утилітарні міркування чи просто страх перед урядом[2]. — Зі статті «Історична езотерика як метод пізнання», серпень 2022 |
Причини російського чимраз сильнішого ескапізму розмаїті. Вони виростають із низки патологій постсовєтської політичної культури та колективної психології, а також із історії російської літератури й науки. Останнє джерело сучасних інтелектуальних викривлень недостатньо вивчене в міжнародних східноевропейських студіях та в російському суспільствознавстві[2]. — Зі статті «Історична езотерика як метод пізнання», серпень 2022 |
Упродовж трьох минулих десятиліть і російські, і західні соціологи, історики й політологи часто іґнорували чи висміювали спекулятивні тексти й лекції своїх езотерично зорієнтованих квазиколеґ. Проте методологічна слабкість, емпірична мізерність і міжнародна неактуальність постсовєтських соціологічних та історичних псевдодосліджень не зменшили їхнього внутрішнього суспільного резонансу. |
Популярність Фоменка, Ґумільова, Дуґіна й безлічі псевдоісториків такого штибу – це не лише симптом піднесення нового постсовєтського антилібералізму. Тисячі текстів та інших медіяпродуктів російських антизахідних параінтелектуалів – подібно до ролі Консервативної революції у занепаді Ваймарської республіки – також стали чинником нового відходу Росії від Европи в ХХІ столітті. Одужання російського суспільства вимагає не лише зміни політичного режиму, а й відродження суспільних та історичних наук, а також гуманітарного інтелектуального дискурсу країни[2]. — Зі статті «Історична езотерика як метод пізнання», серпень 2022 |
Примітки
[ред.]
