Махно Василь Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Махно
02016 Vasyl Makhno, Sanok.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Василь Махно (нар. 8 жовтня 1964, м. Чортків Тернопільської області) — український поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець.

Цитати[ред.]

  •  

Вибух з українською прозою, що трапився під час 20-их років: «Розстріляне відродження» – Хвильовий, Підмогильний та інші, свідчив про той імпульс творення справді достойної літератури в європейському контексті.
Але 37-ий рік і взагалі всі ці чистки, розстріли, нищення українського як явища перекреслювали природній процес нарощування нашої культури[1].

  •  

Інколи мені видається, що новітні технології одночасно допомагають і шкодять літературі. Допомагають у поширенні інформації про книжки і письменників, але нівелюють найінтимніший процес, що відбувається між читачем і текстом – процес читання[2].

  •  

Літературний персонаж – суміш інтерпретацій. Інколи якісь риси, які не притаманні тому прототипові додаєш, черпаючи з різних джерел: від себе, або ж когось іншого. Це тонка внутрішня робота, своєрідний процес вирізування аплікацій характеру чи мотивів поведінки, ювілерне накладання срібла на золото. Усе залежить від багатьох факторів[1].

  •  

Найголовніші теми в літературі – любов і смерть. Усе навколо них і обертається. Одна заувага – і любов, і смерть важливо розуміти в широкому потрактуванні. Звідси й починається маркесівське «писати про життя»[2].

  •  

Писання – як би це кого не дивувало – процес постійний. Принаймні для мене не існує поділу: ось цієї хвилі ти письменник, а цієї, їдучи в потязі, – вже ні. Усе з чим я зустрічаюся, що бачить око, що запліднює думку, – все згодиться на господарстві. Деталі, емоційні подразники, візуальні ряди, втрати і переживання під час процесу писання виринають й оживають, щоби увібратися в слова[2].

  •  

Письменник, в першу чергу, відповідальний за своє письмо, іншої відповідальності я просто не бачу[2].

  •  

У багатьох моїх книжках присутній Чортків – місто, в якому я народився. Присутні Базар (там минули перші вісім років), Кривий Ріг, Тернопіль, Нью-Йорк. Мені надзвичайно важливо «освоїти» простір, в якому я мешкаю, вибудувати з нього тривимірну площину й заповнити подіями. Мені подобається деталізувати світ, роздивлятися його найменші вкраплення в історію, особисті біографії, топографію й топоніміку[2].

  •  

У кожного письменника існує своє відчуття міри. Звісно, багато залежить від жанру твору. Правди чи вигадки повинно бути в структурі тексту стільки, скільки цього письменникові необхідно. А скільки і де той баланс – це вже питання майстерності, досвіду та стилю[2].

  •  

Художнє письмо – делікатна система взаємопроникнення слів, їх хімічних сполук, тому до слів у мене ставлення сакральне, як би старомодно це не виглядало[2].

  •  

Я взагалі вважаю, що художня мова – це мова точна як математична формула. І слова, і логіка подій, й інші речі повинні бути точними, незалежно чи це фантастичне оповідання, реалістичне чи постмодерне[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg