А може, то і була його помилка? Ще там на старті... Хоча хіба можна кохання усього життя вважати помилкою? Вже щастя, що те кохання було.[1]
Кожен проходить власний шлях до самоочищення, кожен сам ставить собі латки.[1]
Сьогоднійшній ти - це вже не той ти-вчорашній, і ще не ти-завтрішній. І сьогоднішнє рішення - це вчинок тебе-сьогоднішнього. Якщо ти-такий щось зробив, то це сталося. Тому що мало статися. Сьогодні і з тобою. І навіть якщо учинок полягав у тому, що ти не зробив нічого, - отже, іще не дозрів до кроку. Значить, не сьогодні, чи не тут. І ти-сьогоднішній ще не здатен на дію. На рішення. Мусиш ростити себе до того стану коли зможеш. Тому що, коли не вирішуєш ти, вирішують за тебе. Коли ти не обираєш, обирають тебе. І тоді ти граєш у чужу гру за чужими правилами. Сьогодні. А може, і завтра. Доти, поки не усвідомиш себе за кермом власного життя.[1]
Слово "щастя" має у своєму корені морфему "час", притаманну також слову "частина". І, між іншим, не лише у нашій мові. Навіть у далекій від української французькій слово "bonheur" приховує в собі "heur", тобто "година", вкупі означаючи "хороша, добра година". Ви розумієте, до чого я веду?[1]
Секс сексом, а коли холодно в хаті - самою фізіологією не зігрієшся.[1]
Час не стоїть на місці. Годинник теж має йти разом із ним. Мертвий чи пралізований годинник - погана річ. Він помалу паралізує життя.[3]
А кажуть, пора кохання - весна. А чом не осінь? Стає прохолодно, хочеться зігрітися самому, зігріти когось своїм теплом - досить зв'язне пояснення союзу двох людей, логічніше, ніж зростання гендерного інтересу разом із пробудженням природи від сну. Прокинувся? Вставай, іди працюй! А от перші холоди навівають думки про тепло, затишок, килими, гарячі обійми та гіпнотичний камін...[3]
В епоху, коли не маєш часу зупинитися на бігу і придивитися до чогось уважно, нагода поєднати обід із розгляданням привабливої перспективи - неабиякий бонус![3]
Компот - це з іншої епохи. Адже ми рівняємося на закордон! А світ компотів не варить. Там п'ють "джюс".[3]
– Я мушу підняти пацанів. Це моя головна мета. Мені для себе жити не можна. У них більше нікого немає. І нам ніхто не потрібен. Ми й так прорвемося.[3]
– Я розумію. Але ти не правий. Точніше, не зовсім правий. Діти виростуть. Це відбувається так швидко, коли озираєшся на прожиті роки, повір мені. І не можна ставити на собі хрест, присвятивши себе лише їм. По-перше, усвідомлювати таку жертву – надто важка ноша для дітей. По-друге, одного разу вони скажуть, що не вимагали цього від тебе і що це було твоє особисте рішення. Потім помахають ручкою і підуть у своє доросле життя, залишивши тебе на самоті.[3]
Її дивували розмови про розподіл на "сов" та "жайворонків", бо ж і перші і другі ночами сплять. Просто одні воліють укладатися й прокидатися раніше, а другі — пізніше. А як називаються ті, що ладні спати всю ніч, даруючи сну світлий час доби? Летючі миші? Чи все ж таки сови?[4]
Узагалі, кожна зустріч щось обіцяє. І ніколи не буває випадковою.[4]
— Жени їх геть! — Кого гнати, пардон? — Та котів же, які на серці шкребуть, кого ж іще?[4]
А може, він теж зараз думає про мене? Це буває. Адже ми розумні істоти. З інтелектом. Чому б ні? Просто налаштовані на одну хвилю. Вловлюємо флюїди...[4]
А тому, що мрії її — марна трата сил і часу, дурні думки,що змушують торохкотіти серце та напружувати все її єство, коли щось стискається в низу живота, стає сухим язик і мокрішають кінчики пальців... Але навіщо? Що далі? Адже в її житті нічого ніколи не змінювалося, бо її життя належить тому, кому належить вона сама...[4]
Декому вдавалося розкрутитися, і не завжди це були відмінники. Швидше ті, хто з дитинства не боявся порушувати правила.[4]
Адже якщо ДИВО, то ті, хто його зроблять, краще від нас знають, чого саме в нашому житті не вистачає. І вони на дрібне не розмінюватимуться.[4]
Кожен написаний щоденник чекає на свого читача, інакше не був би написаний, або був би одразу спалений.[5]
Усе закладається в дитинстві. Все. І куди тебе занесе вітер життєвих пригод, певною мірою залежить від того, де, коли та в кого ти народився.[5]
Пригадавши лист від Апекса, вона глибоко вдихнула морозне повітря, а потім прошепотіла: «Та пішшшов ти!» — і тут же сама здивувалась, бо зазвичай не лаялась і навіть сварила за це Стефку. А та відповідала, що погані слова просто необхідно знати, і не тільки в рідній мові, а й в іноземних, бо як же ти знатимеш, що тебе…[5]
Я просто тебе ревную, ти така... ти така хороша, ти — це наче я-навпаки. Я десь в глибині душі точнісінько така сама, а всі ці понти — то для виживання та міцності конструкції.[5]
Найнадійніша опора людини всередині, а не ззовні.[5]
Ти така хороша, така, що інколи хочеться просто вбити тебе, щоб ніхто не зміг тебе скривдити, чи щоб життя тебе не зіпсувало.[5]
Гроші — це поганий господар, але хороший слуга.[5]
Великі супермаркети — завелика пропозиція спокус.[5]
Блукаючи між рядами гелів для душу, шампунів, кремів, фарб, бальзамів для укріплення волосся та різноманітних засобів для видалення зайвого, Поліна зауважила, що процес вибору чогось для себе, І справді, тонізує.[5]
Стаття у Вікіпедії
