Єжи Гоффман

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єжи Гоффман
2016.02.21. Jerzy Hoffman Fot Mariusz Kubik 07.JPG
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Єжи Го́ффман (пол. Jerzy Hoffman, нар. 15 березня 1932, Краків) — польський кінорежисер і сценарист. Найбільш відомий як творець кіно-адаптації трилогії польського прозаїка Генрика Сенкевича: «Пан Володийовський», «Потоп» та «Вогнем і мечем». В Україні Єжи Гоффман також відомий як режисер документального фільму «Україна. Становлення нації».

Цитати про Україну та Польщу[ред.]

  •  

Україна подарувала мені найбільше кохання мого життя. На жаль, вже покійну дружину Валентину, яка зіграла величезну роль і в моїй долі, і в моїй творчості.[1]

  •  

Україна мене дуже розбалувала — я отримав орден, нагороду вашого парламенту. Втім, наш президент також вручив мені найвищу нагороду... Але те, що мені дякували прості українці й поляки, — найвища похвала.[2]

  •  

Наші історії – Польщі та України – перепліталися багато століть. Багато століть були спільними, часто драматичними, трагічними. Була й кривава історія, проте спільна.[3]

Цитати про роботу та творчість[ред.]

  •  

Я належу до тих режисерів, які вважають порожні кінозали поразкою. Для мене немає понять «авторське» і «комерційне» кіно. Нісенітниця![1]

  •  

Кіно може бути або поганим, або гарним. Все інше - вигадки критиків.[1]

  •  

"Україна. Становлення нації" — не підручник історії. Для цього є фахівці. Мій фільм — небайдужий погляд людини на велику європейську державу.[1]

  •  

Я не режисер розуму або інтелекту. Я режисер серця.[2]

  •  

Мій улюблений актор, режисер і людина — Чарлі Чаплін. Він знав секрет, як достукатися до серця кожної людини незалежно від того, хто вона — професор чи кухарка. Всі на його фільмах сміялися. Всі на його фільмах плакали. А головне, у Чапліна ніколи не було порожніх залів.[2]

  •  

З критикою я завжди переважно був навскіс.[2]

  •  

Та найбільшою нагородою для мене була і є любов глядачів. І це правда без будь-яких кривлянь і стрибків. А найбільша розбіжність між думкою критики і оцінкою глядачів була у двох фільмах: «Прокажена» та «Знахар». Критика вилаяла мене, що я роблю мелодрами, а глядач валив до залів і писав листи...[2]

  •  

Я не вірю, що мистецтво може вносити істотні корективи, але й не скажу, що мистецтво не має жодного впливу.[2]

  •  

Кіно — це такий мікроб, який, якщо людина один раз проковтне, хворітиме до кінця життя. Кіно — сенс мого життя. Я дедалі частіше замислююся, що треба піти з рингу вчасно. Постараюся, щоб мені це вдалося.[2]

  •  

Я думаю, людина має знімати кіно, доки в ній щось горить, доки в ній є завзяття, доки їй подобаються жінки, і не тільки платонічно. А коли це починає згасати, то час іти.[2]

  •  

Хочу, щоб українець після мого фільму ("Україна. Становлення нації") відчув гордість за свою країну.[3]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg