Імовірно, тільки одна людина з тисячі занурюється у свою роботу з головою. Різниця в тому, що про чоловіка скажуть: «Він захоплений своєю справою», а про жінку: «Вона якась дивна».[10]
Молоді жінки можуть по похилій площині скотитися в прірву. Досить іноді кадрилі на балу, романсу, проспіваного за фортепіано, заміської прогулянки, щоб за ними наступило непоправне лихо. До нього прагнуть самі, піддавшись необачній легковажності юності! А лише тільки жінка перейде відомі кордони, вона незмінно потрапляє в руки трьох фурій, ім'я яких — ганьба, каяття, злидні, і тоді...[15] — «Гобсек»
— Оноре де Бальзак
Чи є на світі істоти нещасніші за жінок? Вони живуть замкнуто, ховаючи на дні душі кожен свій порив, кожне почуття, роблячи вигляд, ніби їх розумінню недоступна краса речей, ніби їх не хвилює ні зворушливе, ні веселе. Де відшукати їм засіб наблизитися до тих радощів, які скрашують людське життя, що здатне відвернути їх від сумних думок про марність мирських сподівань?[16] — «Ґендзі моноґатарі»
За долю жінки можна не турбуватися лише в тому випадку, якщо у неї є надійний захисник, готовий взяти на себе всі турботи про неї і пов'язаний з нею відповідною обітницею.[16] — «Ґендзі моноґатарі»
Своєю безпорадністю жінки і полонять. Я не знаю чоловіка, який цінував би дружину свою за владний і твердий характер.[16] — «Ґендзі моноґатарі»
Як тільки ми говоримо про жінку в однині, то одразу від дуже різних жінок переходимо до якоїсь абстракції, стереотипу, до набору якихось стандартних уявлень та кліше, у які намагаємося вкласти все розмаїття жіночого досвіду і жіночих ролей. Немає нічого такого, що можна було б назвати: ось це українська жінка, а це — галицька, це — середньовічна жінка, а це — міська. В усі часи і у всіх народів жінки були дуже різними[18].