Кобилянська Ольга Юліанівна

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Ольга Кобилянська)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Кобилянська
Olha-kobylyanska.jpg
Прекрасна і сильна, дико романтична природа моєї батьківщини стала яким-то світом моїм, котрий голубив і годував заразом голодну душу мою[1].
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863 — † 21 березня, 1942) — українська феміністська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем… без гуку і життя — нехай я плачу. Там я не стріну нічиїх очей… Зарию обличчя в запеклу землю й буду її освіжувати своїми сльозами, доки вони стануть і затоплять жаль мій смертельний і мене. А сонце буде їх усе пити… жадібне сонце болю…[2]«Мої лілеї» (1901)

  •  

Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…[3]«Пейзажі душі» (21 лютого 1885)

  •  

Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов…[3]«Пейзажі душі» (1 січня 1884)

  •  

…сиджу самотою і дослухаюся до бурі в своїй душі, дослухаюся до волання шаленої, неприборканої туги..Що хоче те немудре серце? Чого воно не дає мені спокою? Що так немилосердно розхитує мої засади, як буря ті смереки на горі?.. Кажуть, що є натури, які самі себе знищують.Чи я така натура? І кажуть ще, що є залюбливі натури… Я, напевне, належу до них…?»[3]«Пейзажі душі» (25 січня 1888)

  •  

Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про мене погано — що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли ви б могли заглянути в моє серце… Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське. Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю,як романтики страждають.[3]«Пейзажі душі» (18 квітня 1888)

  •  

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.[4]«Земля» (1902)

  •  

А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.[5]«Земля» (1902)

  •  

Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.[5]«Земля» (1902)

  •  

Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!..[6]Автобіографічний нарис «Про себе саму».

  •  

Мої ідеали були: бачити свій народ сильним, на рівні з іншим народом, культурним, жінок його укінченими типами, гідними репрезентантками його, і силою, з котрою мож було у всіх випадках числитися. [...] Я заєдно думала: всі ми повинні різьбити самі себе. Всі[7]. — «Ідеї»

  •  

Я знаю: так, як я люблю, ніхто Вас не любить і любити не буде. Так — отже вже сказано. Мені вже однаково, чи Ви будете уникати мене за се. чи ні. Маєте доказ, що я не боягуз, за якого В и мене все тримали... Я маю дві цілі в життю, що споїлись в одну: Ви і література[8]. — з листа до Осипа Маковея

Цитати про неї[ред.]

  •  

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. [...] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили. — Євшан, Микола. «Тіні забутих предків» // Євшан, Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 473

  Євшан Микола
  •  

Ціле оповідання, зложене з кількох сцен, робить сильне враження правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованної, тупоумної родини і не менше тупоумного окруження, на яке складається маломіська буржуазна інтелігенція.[9]Характеристика першого твору письменниці — повісті «Людина».

 

Стаття «Ольга Кобилянська»

  Осип Маковей.
  •  

...ідейний та естетичний розвиток у д. Кобилянської далеко вищий, ніж у тих австро-руських письмовців, що розвивались від впливом тільки рідної та польської літератури. Німці показали д. Кобилянській і шлях до літератури і додали їй сили побороти перші перешкоди, а від своїх земляків вона мала спочатку більше прикростей, ніж моральної помочі, і, либонь, не раз спадало їй на думку покинути назавжди українське письменство та й піти знову до своєї привітної, немов рідної «німеччини»; однак добре, що вона цього не вчинила, бо в німецькому письменстві вона тільки гість, хоч і милий, а в українському вона дома і може розмаїтніше виявити свій талан.[10]Стаття «Писателі-русини на Буковині». Вперше надруковано в газеті «Буковина» за 14, 16, 19 квітня 1900 року. Стаття є скороченим і значно переробленим варіантом реферату Лесі Українки про творчість Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської та Василя Стефаника, з яким вона виступала на засіданні Київського літературно-артистичного товариства 9 грудня 1899 року за старим стилем.

  Леся Українка
  •  

... від 1895 р. вона стала признаним членом родини в українській літературі, і тепер їй не бракує пошани від редакторів, критиків, а надто читачів.[10]Стаття «Писателі-русини на Буковині».

  Леся Українка
  •  

У своїх творах Кобилянська зачеплює найрізноманітніші теми. Найбільш відмічений нею тип інтелігентної жінки, яка бореться за свою індивідуальність проти нівелюючого і засмоктуючого оточення австрійської буржуазії, що потопає в безнадійному філістерстві.[11]Стаття «Малоруські письменники на Буковині» в російськомовному журналі «Жизнь» (1900)

  Леся Українка
  •  

Після «Людини» і «Царівни» написала чимало дрібних оповідань; з них деякі можна назвати ліричними поезіями в прозі. Сей genre найкраще вдається д. Кобилянській, бо її натурі дуже властивий ліризм та музикальні настрої.[10]Стаття «Писателі-русини на Буковині».

  Леся Українка
  •  

Ліс і гори – це рідна стихія д. Кобилянської, там вона дає вільний розмах крилам своєї фантазії і пориває за собою читача.[10]Стаття «Писателі-русини на Буковині».

  Леся Українка
  •  

Зрештою, властива сфера цеї писательки – це побит інтелігенції, вона його краще знає і через те, описуючи його, більше має нагоди розмаїтніше виявити свій талан[10]Стаття «Писателі-русини на Буковині».

  Леся Українка
  •  

В нашій літературі немає пейзажиста над Вас, і я не знаю, як готова цінити Вас за се, бо дуже люблю пейзаж в літературі і завжди його бракувало в нашому письменстві.[6]Лист до Ольги Кобилянської від 30 січня 1900 року.

  Леся Українка
  •  

найреальніші картини вона постійно супроводить ліричними відступами, які нагадують симфонію, де враження пейзажу і руху душі зливаються в одну неподільну гармонію.[6]Стаття «Малоруські письменники на Буковині» в російськомовному журналі «Жизнь» (1900)

  Леся Українка
  •  

Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу.[12]Лист до Ольги Кобилянської (1902 рік).

  Михайло Коцюбинський

Примітки[ред.]

  1. Бунтарки, 2020, с. 157
  2. Ольга Кобилянська. Мої лілеї (1901)
  3. а б в г Філософські роздуми Кобилянської
  4. Цитата із повісті «Земля»
  5. а б Повість «Земля»
  6. а б в Пономарьов Петро. Твори про трагедію селянства в умовах капіталізму / Кобилянська Ольга. Земля: Повість. Оповідання — Ужгород: Карпати, 1981. — С. 10.
  7. Бунтарки, 2020, с. 174
  8. Бунтарки, 2020, с. 161
  9. Пономарьов Петро. Твори про трагедію селянства в умовах капіталізму / Кобилянська Ольга. Земля: Повість. Оповідання — Ужгород: Карпати, 1981. — С. 7.
  10. а б в г д Стаття «Писателі-русини на Буковині» на сайті «Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки».
  11. Пономарьов Петро. Твори про трагедію селянства в умовах капіталізму / Кобилянська Ольга. Земля: Повість. Оповідання — Ужгород: Карпати, 1981. — С. 8.
  12. Пономарьов Петро. Твори про трагедію селянства в умовах капіталізму / Кобилянська Ольга. Земля: Повість. Оповідання — Ужгород: Карпати, 1981. — С. 11.

Джерела[ред.]

  • Кобилянська Ольга. Земля: Повість. Оповідання / [Упоряд., авт. вступ. статті та приміток П. П. Пономарьов; Худож. В. Ю. Скакандій]. — Ужгород: Карпати, 1981. — 408 с., іл. (Шкільна бібліотека).
  • Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4


Bookmark-new.svg