«В неділю рано зілля копала» — повість Ольги Кобилянської 1908 року.
|
До доброго тягне Гриця, до красного, до любові, а передусім до свободи, широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там в долах.
|
|
|
|
|
|
Одну, та щиро любити, двох не голубити.
|
|
|
|
|
|
Вона його уб'є, шаліє в її мізку, щоб його нігде не було, в жоднім закутку світу. Ні в неї, ні в Гриця, ні в Настки. Нігде не було. Тоді буде добре.
|
|
|
|
|
|
Не люби, синочку, чорні очі… Бо тут чорні з синіми не укладаються в пару, віщують смуток. Душу колибають. Люби такі, як твої, буде доля ясна.
|
|
|
|
|
