Земля (повість)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Земля (значення)

«Земля» — соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, яка була завершена в 1901 році, а у 1902 році надрукована в журналі «Літературно-науковий вістник» і окремим виданням.

Цитати[ред.]

  •  

Івоніка любив її (землю). Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

  •  

А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.

  •  

Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.

  •  

Вона (земля) підпливала нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!

  •  

Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.

  •  

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.

  •  

Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога.

  •  

Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята.

  •  

Най собі люди кажуть, що хотять, а жид може все. Він усюди піде, він з кожним поговорить, він уміє з панами говорити, розуміє право, а ми?

  •  

Панська ласка лише до порога, а там — «марш за двері».

  •  

Світ для всіх. Для багачів і убогих.

  •  

Хто не любить землі, той її не потребує мати.

  •  

Чоловік без землі нічого не значить.


Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg