Каспрук Віктор Арсенович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каспрук Віктор Арсенович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Віктор Арсенович Каспрук (нар. 30 квітня 1955, Київ) — український політолог, політичний аналітик, журналіст-міжнародник, колумніст, публіцист.

Цитати[ред.]

  •  

Мова повинна об’єднати Україну. І перемога у війні з Росією – це стати українцями[1].

  •  

Не можна закривати очі на те, що через два роки після перемоги Майдану-2 українці знову зіткнулися з процесами русифікації, до котрих їх підштовхує політична невизначеність частини сучасних правлячих українських еліт.
Сьогодні процеси повзучої русифікації прослідковуються на усіх рівнях. Але особливо вони найбільше відчуваються на рівні побутовому.
Адже ті, хто постійно користуються громадським транспортом Києва — метро, автобусами, тролейбусами, трамваями і маршрутками — не можуть не помітити, що сьогодні пасажири розмовляють між собою українською мовою набагато менше, ніж після перемоги Революції гідності[1].

  •  

Активно насаджується поняття «патріотичного російськомовного українця», який нібито хоч і патріот, але українську мову вивчати не буде.
Хоча це явно не витримує жодної критики. Адже без української мови не буде і не може бути України, а тільки населення і територія.
Власне, кращого «подарунку» для Путіна і його «русского мира» й бути не може. Навіщо вам Україна, якщо ви масово розмовляєте російською мовою? Кроком руш до складу Росії. Навіщо вам окрема держава[1]?

  •  

Ігнорування витіснення української мови з телебачення, FM-радіостанцій, засобів масової інформації та інтернет-видань нині є не менш небезпечним, ніж контроль олігархії над Україною і невикорінна корупція.
Засилля російської попси і «співаків» на українському телебаченні перекриває можливості для творчої реалізації навіть таким розкрученим і відомим артистам, як Вакарчук і Скрипка, не говорячи вже про тих, кому на ТБ, котре контролюють олігархи, ніколи не пробитися[1].

  •  

Утиски прав україномовних у своїй нібито державі, по суті, є нічим іншим, як антиукраїнською діяльністю.
І це набуває особливого дисонансу під час агресії Росії проти України.
Якщо ж нині не вживати зовсім ніяких заходів, то Україна за назвою може й залишитися. Але тільки, як один із варіантів «русского мира».[1].

  •  

Очевидно, що нікого не можна змусити думати і говорити в родині на якійсь конкретній мові, будь то російська, українська чи китайська.
Проте весь офіціал, діловодство, телебачення, радіо, мас-медіа та інше мають бути лише українською.
Ну і особливо це стосується державних службовців, депутатів всіх рівнів, мерів міст та інших посадових виборних осіб. Які обираються українськими громадянами, і які ігнорують чи саботують використання української мови під час виконання своїх службових обов’язків[1].

  •  

Не може в Україні російська мова бути більше функціонально поширенішою, ніж українська. Адже це повний нонсенс. Думаю, що російськомовні українські патріоти, ті хто захищають Україну зі зброєю в руках, це зрозуміють і приймуть.
Адже глибинна причина можливості провокування Росією збройного конфлікту на Донбасі якраз і криється в денаціоналізації великої частини місцевого люмпенізованого населення. У незнанні української мови, історії і свого коріння.
Саме наявність великої кількості принципово «російськомовних» і стала для Путіна «відмазкою» для світового співтовариства. Він хоче довести світові, що не воює з українцями, а просто захищає «своїх людей»[1].

  •  

Ситуацію розкачують совкові російськомовні редактори телеканалів, які забивають свої канали низькопробними російськими серіалами та телепередачами.
Також не може не хвилювати той факт, що більше ніж 80 відсотків «українських» новостворених сайтів не мають навіть української версії.
Ця «культурна» експансія є прямою агресією проти україномовних громадян України, котрі, як виходить, змушені у своїй країні захищати своє право користуватися і дивитися телебачення рідною мовою[1].

  •  

Якщо Українська держава не здатна (чи не хоче) забезпечити українцям право читати сайти і дивитися телебачення рідною мовою, то це держава тих, кого масово завозили з Росії на місце «вибулих» із життя, під час Голодомору і масових сталінських репресій, українців[1].

  •  

Наразі Київ – єдина столиця світу, де розмовляють чужинською мовою. Й поки мовна ситуація не зміниться в Києві, годі й говорити про якісь зміни по всій Україні[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg