Перейти до вмісту

Скрипка Олег Юрійович

Матеріал з Вікіцитат
Олег Скрипка
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Оле́г Ю́рійович Скри́пка (нар. 24 травня 1964) — український музикант, вокаліст, композитор, лідер гурту «Воплі Відоплясова».

Цитати

[ред.]
  •  

В Україні ми маємо два культурні світи — справжню культуру й обгортку, яка насправді не є культурним життям[1].

  •  

Для мене справжні музиканти — це ті, хто грає наживо, уміють створити перформенс. Сприйняття музики в записі і на сцені відрізняється радикально, часто різні музиканти вміють одне або інше й не поєднують ці два виміри[1].

  •  

Є носії відсутності культури. Ці носії переважно виїхали з України, частина з них повернуться. Частина з них змінить своє цинічне ставлення до України, але не більшість. І питання в тому, як побудувати нове суспільство так, щоб ці люди не впливали на нього негативно. Це головне завдання[1].

  • Є такий феномен: свій серед чужих, чужий серед своїх. Коли ти їдеш, ти там все одно емігрант. Коли ти повертаєшся, ти тут все одно вже чужий.
  • Йти в депутати, це все одно, що одягти майку з написом: «я — кон'юнктурник».
  •  

Метафоричний совок за кордоном збережеться, навіть якщо не буде Росії. В Америці, Канаді, Європі і так далі збережеться совок — і всі земфіри продовжуватимуть там гастролювати. Рускій мір збережеться довше, ніж сама Росія[1].

  •  

Людина — пластична, вона може виховуватися естетично[1].

  • Ми маємо війну, тому що в нашій країні витіснялися українська мова і культура. Особливо там, де українська мова та музика були майже під забороною, тепер ці території окуповані або залиті кров'ю. І я не думаю, що це збіг. Радіо і телеканали настирливо продовжують нас годувати продуктом країни, з якою ми в стані війни (уявіть собі в блокадному Ленінграді по радіо лунає „Дойчен Золдатен“).
  •  

Ми маємо будувати нову державу, боротися за український гуманітарний простір, підтримувати національний культурний продукт. Держава, нарешті, має відчувати соціальну відповідальність і зважати на духовні потреби людей. Усвідомити, що тільки справжня культура виховує громадян. А інфекційна попса і кримінальний шансон — інкубатор для ті тушок[2].

  •  

Ми постійно перебували під культурним впливом Російської імперії, яка закатувала бетоном паростки на нашому плідному ґрунті. Сьогодні ми маємо цю війну, бо наш народ вирішив не загинути[1].

  •  

Мрії бодай на трохи дозволяють зняти блоки. Діти — мрійники, бо їм ще не знайома структура світу. А світ також пластичний, як і наші мрії. Світ, у якому ми живемо, — це повільні мрії. Це треба знати, бо тоді ми втілюємо мрії наполегливіше[1].

  • Попса завжди намагається бути лояльною до режиму. Але не можна дружити з усіма — народ відчуває фальш і починає ненавидіти тих, хто зраджує його, облизуючи ніжні місця у можновладців.
  •  

Раніше треш був російськомовний, а українськомовна музика переважно була якісна. Зараз зʼявився масовий українськомовний треш — і я не певен, чи це краще, бо така музика мене як українця ганьбить. Це теж про рівень полички, такий продукт потрапляє на найдоступніші позиції[1].

  •  

Сьогодні для нас головна музична подія в країні — це Євробачення, і це дуже смішно. Насправді це реальне варварство з огляду на те, який культурний спадок ми маємо[1].

  •  

Сьогодні музика підпадає під правила суспільства споживання, це феномен полички супермаркету на рівні очей. Ні для кого не секрет, що люди купують те, що в них перед очима. Ця поличка коштує дуже дорого, потрібно вкласти кошти, щоб твій товар був саме на ній, і при цьому тримати цінове обмеження. Таким чином ти не можеш інвестувати в сам продукт, його розвиток[1].

  • У Франції я вивчив мову, наблизився до їхньої культури. І відбулася трансформація понять. Я зрозумів, що людина не може бути перекотиполе. Ти повинен визначити для себе, хто ти такий. Тому що без коренів рослина рідко може існувати повноцінно. Я для себе вирішив: так, моє місто — це Київ, я українець.
  • У нас зараз спостерігається підйом олігархічного мистецтва. Олігархія має вільні кошти, вона вкладає або в себе, або в своїх родичів, тощо. І сім'ї олігархів — вони присутні в ефірі. Але це порожній бізнес: гроші вкладаються, а вони не відбиваються.
  • У мене 100 разів була така ситуація, коли ти зустрінешся з якоюсь людиною і вона тобі каже "О, у вас така класна музика, ми вас так любимо, пісні ваші переписуємо… і особливо класні у вас оце «Чуваки, всьо чотко» і «Наркомани на городі». Тобто до якогось там року нас постійно плутали з Гадюкіними
  •  

Увесь цей час ялове врядування всередині країни сприяло зовнішній агресії. У свій час насаджується низький стиль — певний «формат», шансон, «мєнти», «бригади». Тепер ці гопніки матеріалізувалися і убивають українців у реальному житті[2].

  •  

Український культурний всесвіт винятковий — він поєднує високий смак пропозиції та низький смак споживання. Мабуть, це складник постімперського синдрому. Люди виховані споживати чуже й неякісне[1].

  • Феномен року в період розвалу Радянського Союзу — це підйом самосвідомості людей і броунівський рух, який може здатися, випадковим, але все-таки це був організований процес.
  •  

Я мислю ідеалістично, але вірю, що в нас є шанс збудувати суспільство, на яке Шевченко сказав би: оце нащадки молодці[1].

  •  

Я мрію про те, що буде після перемоги. У казках усе як: полюбили одне одного, жили довго й померли в один день. Але насправді після умовного хепіенду є довгі роки життя, які якраз і треба вимріяти. Це новий світ[1].

  •  

Якби на карті України позначити умовними прапорцями регіони, де я регулярно виступав останні 10 років, менш охопленими залишаться два — Крим і Схід. Окупація і війна сьогодні там, де завжди існувала негласна заборона на українську музику і загалом — на українську культуру. Саме тому ці території виявилися беззахисними перед хаосом і тероризмом. Це — наслідок випалювання нашого національного духу[2].

  •  

Я хочу й надалі робити фестиваль «Країна мрій». Фестивальна культура базується на артистах, але в цьому я в Україні ніколи не сумнівався. У нас дуже багато якісних митців. Проблема в іншому — треба створити подію, на яку люди прийдуть, довірившись мені. Люди прагнуть ходити на те, що вони знають, але знайоме — не завжди круте[1].

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]