Берестечко (роман)
Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат |
«Берестечко» — історичний роман української письменниці Ліни Костенко, вперше опублікований у 1999 році.
Цитати про героїв
[ред.]Один в біді... Один - як на воді[1]. |
Хіба я гетьман? Всипище глупот. Так дався оморочити оманам![1]. |
Лежу розп'ятий, та вже раз п'ятий![1]. |
Я воскресаю і знову гину. Несу свій хрест на свої Голгочі[1]. |
Ти ж, Богдане, із того дерева, з якого ріжуться королі![1]. |
Всього в житті траплялося мені. Був у тюрмі. В турецькому полоні. Але в такій безвиході ще ні[1]. |
Все лають Хмеля, лають Хмеля — за москалів, за татарву. За цю мокву непроторенну. За Берестечко, за вола і навіть лають… за Гелену! За те, що ляшкою була[1]. |
Чорний, худий, у брудній сорочці, — ось ваш гетьман, лляні Сорочинці![1]. |
А люди кажуть: — Це Хмельницький винен. До чого Україну він призвів?![1]. |
Я, гетьман Богдан Хмельницький, розбитий під Берестечком, сиджу у старій фортеці і долю свою кляну[1]. |
Це мій кінець. Душа у потолоччі. Вже хоч співай Давидові псалми[1]. |
Я ж коли у гніві, то уже не я[1]. |
ГРІШНИК Я, НІДЕ ПРАВДИ ДІТИ[1]. |
Я кохав не одну А щасливий був тільки з нею[1] — Хмельницький про Гелену. |
ТАК І ЖИВУ. ЗАБУТИЙ, ЗБУТИЙ[1]. |
Я пережив усе — полон, поразку, відчай. Приниження — це те, від чого я вмирав[1]. |
.І силу ж мав, і славен був спочатку. Перемагав у кожному бою[1]. |
А з мене й справді тато був незлий[1]. |
Самотній чоловік, я дуже безпораден[1]. |
Так, я програв. Я не потрібен їм. Я їм приніс поразку непрощенну. Руїна сам. Живу серед руїн. А товариство — відьма і священик[1]. |
Що я тут стережу, коли я не встеріг свободи?! Коли власної жінки, коли жінки — і то не встеріг![1]. |
Ти маєш чар. Тобі дано від Бога. Ти маєш дивну владу над людьми[1]. |
Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане, збереш[1]. — Ганна Хмельницькому |
Бо не з того заліза мене лито і не в тому гартовано вогні, щоб їм вдалося на своє копито переробити душу у мені![1]. — Ганна Хмельницькому |
Іслам-Гірей (Іслям III Ґерай)
[ред.]Це хитрий хан, він знає, що він робить, — якщо побіг, то він уже біжить[1]. |
Я був щасливий, дякуючи долі. Могутній був і вільний від пихи. Я Україну визволяв із пут. Я мав з людьми велике суголосся. Зробив я діла, може, і не гурт. А щось та щось мені таки вдалося[1]. |
Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна[1]. |
Якщо й лукавив — не з добра[1]. |
Та найстрашніше — очі, очі! — скажені очі Богуна[1]. |
Бо він — Іван. Іван — то є син Грому. Він брат всього святого у мені[1]. |
ТАК ОСЬ ХТО БУВ ТАМ ГЕТЬМАНОМ НА ДІЛІ! Бо поки я від горя соловів, він тридцять тисяч війська у неділю вночі через болото перевів[1] — про Івана Богуна. |
Не старчить сталі — викує з думок[1] — про Івана Богуна. |
Стояв Богун, як лицар із казок[1] |
Шрамко
[ред.]ШРАМКО — ЦЕ ЧОЛОВІК НЕПОКАЗНИЙ НА ВРОДУ. Худий і хоровитий, і не мужицька кість. Цей був би нездолящий для битви, для походу. А щось та щось нам прийде з містечка розповість[1] — про Івана Богуна. |
Цитати про Україну й український народ
[ред.]Народе вільний, аж тепер ти - віл[1]. |
Берестечко моє, дощами і кров'ю залите…[1]. |
Куди не поткнешся — один ярем. І кожен тягне тебе, душогуб, — за руки — Річ Посполита з царем, азіяти — за п'яти. Литва — за чуб[1]. |
Шукати Україну в Україні[1]. |
Але ж яка біда цьому народу! Що він біду міняє на біду. Бо хтозна, чи він знайде там свободу, чи ще одну збудує слободу[1]. |
А стольний Київ стогне від литвина. І шляхта знову шастає проз Львів[1]. |
Вся Україна хвора від чуток[1]. |
Усі держави б'ються між собою. Ми ж за державу билися свою[1]. |
...бува народ маленький, а - великий. А ми давно розбовтані багном[1]. |
От ми такі і є в очах всії Європи — козакко, чернь, поспільство для ярма. Ізгої, бидло, мужики і хлопи, в яких для світу речників нема[1]. |
Всі люблять Польщу в гонорі і в славі. Всяк московит Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить[1]. |
А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса[1]. |
Не пощастило нашому народу. Дав Бог сусідів, ласих до нашесть. Забрали все — і землю, і свободу. Тепер забрати хочуть вже і честь[1]. |
То їхня слава приросла Сибіром, а це вже нами хоче прирости[1]. |
Умієм добре шаблею махати, червоні ружі сіять біля хати. Вмирати вмієм, по степах гасати. Але себе не вмієм написати. У цій страшній великій боротьбі не вмієм так сказати о собі, щоб світ здригнувся і на всі віки були преславні наші козаки — як ті Ахілли і як ті Ґеракли. На це у нас щось розуму забракло. Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу й здобули. А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали. І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?! І не нікчемним словом, що як нежить, а як народу гідному належить![1]. |
МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те[1]. |
У нас баби — і ті стріляють дулями[1]. |
ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ. Ім'я дали нам — хлопи, мужики. На нас лежить тавро тієї зради, якою нас вже зраджено віки[1]. |
Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю![1]. |
А в нас яке тут золото? Жінки[1]. |
Чужі та прийшлі, вже тут укорінені, та ще й своїх причаєне кубло так вирипали двері України — аж холодом з Європи потягло[1]. |
Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем[1]. |
Аби лиш не з Москвою. Хай Україну чаша ця мине. Вже краще з турком, ляхом, із Литвою, бо ті сплюндрують, а вона ковтне[1]. |
Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий. Хай Україну чаша ця мине![1]. |
Цитати про татар
[ред.]Татари — ні. Народ не зрадить зроду[1]. |
Цитати про поразку та перемогу
[ред.]Одна така поразка закреслює стонадцять перемог![1]. |
Поразка — це поразка. Вона нас істребля[1]. |
Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку[1] |
Цитати про свободу
[ред.]Та й чорт із нею, із свободою, щоб я за неї так терпів![1]. — Хмельницький про свободу |
Цитати про душу
[ред.]Поки віриш, поти й душа не піде в жебри до тривог[1]. |
Високу душу теж стрясає дріж[1]. |
І де притулок для душі? Нема. Ані на цьому, ні на тому світі[1]. |
Інші цитати
[ред.]Гусар крилатий — то така споруда, що тільки шаблю вищербиш об ню[1]. |
Хоч би в невір-землі, а то у тебе ж дома тобі ще й руки скручує чужак![1]. |
Горе на нашу голову зайди ці прителепані![1]. |
Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі?[1]. |
Але ж чутки — то потеруха правди[1]. |
Таж зрадник власного народу — хто вірний ворогу його![1]. |
Змиритись треба. Все у Божій волі[1]. |
Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира[1]. |
А в нас що не сусід — братання. Так і дивися, що вковтне[1]. |
Чоло і вічі — справи чоловічі[1]. |
Ти йому шануваннячко, він тобі пануваннячко[1] — Хмельницький про Чаплинського. |
Десь має ж бути в світі пристановище, де в серце жодне стерво не вджиґне![1] |
...як до меча нездатне, то певно ж і нездольне до гріха[1]. |
Після неї кожна — як прісна вода після оковитої[1] — Хмельницький про Гелену |
Щоб ти так знала букву й число, як знала жіноцьке своє ремесло![1] |
Недоголублю, лиш кров тобі збурю. Прийду до жінки — залишу бурю[1]. |
Он чоловіки, так ті — в бурдей. А жінці варто лиш оступитись, то гріх від Бога і від людей[1]. |
А жінка ж так — не живе, говіє[1]. |
Але якщо вже стрибати в гречку, то хай би в гречці хоч добрий грек![1] |
Яка єси — така тобі й шана[1]. |
«Vae vicitis!» — горе переможеним! — як той заброда римлянам сказав[1]. |
Найперше вірив — Богу. І вірив людям. Людям і собі[1]. |
А ЩО МОСКВА? МОСКВІ НЕМАЄ ДІЛА. Ми — щит Європи і свій хрест несем[1]. |
...де двоє б'ються, третьому хосен[1]. |
Лиця ніхто не пригадає. Очей ніхто не забува[1]. |
Ненавиджу перевертнів. Це кодло, мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило[1]. |
Такі свої чужіші чужини[1]. |
Як страшно знати правду без прикрас! Де воля спить, її ще й приколишуть[1]. |
Моя погибель - мій же оберіг[1]. |
Та й хто гризеться за корону, у тому величі нема[1]. |
Піїти всіх земель говорять всі до світу. А наші все до себе гомонять[1]. |
МИ — ЛІРНИКИ. МИ ЛЮБИМО ВЕРТЕП. Нам головне — співати про калину[1]. |
І що не шлях, то вічний манівець[1]. |
І доки править панство з холуями, добра не буде людям і з людьми[1]. |
То добрий вишкіл іноді — тюрма[1]. |
Так нам судилось. В пеклі наших доль не знаєш сам — ти бранець чи обранець[1]. |
МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ - благослови і пера, і шаблі! Бо лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі[1]. |
У тому ж і біда вся — при владі чоловік належить не собі[1]. |
Всі хочуть булави, всі борються за власть. Та й буде булава — як макова голівка[1]. |
Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство[1]. |
Хоч би й від турка чи від москаля, хоч би там що, — посли недоторканні[1]. |
А в світі ж є народи, своїм великим знаючі ціну[1]. |
СТРАШНА ЦІНА ВОРОЖОЇ НАВАЛИ[1]. |
Бувають королі, більш вдатні до розпусти, ніж до звитяг. І кожне слово — лож[1]. |
Взаємна кривда — то взаємний гріх[1]. |
У всеправуючого Бога усе записано як є[1]. |
А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги[1]. |
Чи ця поразка — це уже кінець? Чи лиш початок іншої поразки?[1] |
...Людина пропадає. Як пив, то було краще. Хоч видно, що живий[1]. |
Найзліші з нас літають на лопаті[1]. |
Не тая відьма гарна, що вдень, а що вночі[1]. |
Цитати про роман
[ред.]Діалектика поразки й перемоги, котра є осереддям філософії національної історії, втілена у творі Ліни Костенко не лише у формі ритмізованих міркувань, що мають свої вершинні точки, загострення у влучних афоризмах. Подібні афористичні вислови здатні безпосередньо впливати на розумову та емоційну сфери адресата поетичного тексту й виконують насамперед виховну функцію[2]. |
|||||
— Олег Семенець |
— Олег Семенець |
Мова роману «Берестечко» — особлива матерія: вона «пахне» ХVІІ століттям, гетьманськими універсалами, легким народно-пісенним вітерцем, побутом і війною, книжною «мудрацією» з її історичними й біблійними відгомонами; у ній легко уживаються, переплітаючись, різні стилі і «партії». Слова розкриваються авторці, виграючи своєю доладністю, нюансами значень, «запахами». Сумлінний словолюбець-лінвіст знайде в «Берестечку» лексичні золоті розсипи; він неодмінно помітить слова-раритети й слова-новотвори; зауважить любов авторки до внутрішніх співзвуч (на зразок: «стогін на сто гін», чи «коси наші неклепані, діти наші неплекані…»); і, звичайно ж, мимоволі усміхнеться, зустрівшись із дивовижною поезією українських топонімів та антропонімів, що їх Ліна Костенко щедро, наче з рукава, «висипала» перед читачем[3]. |
|||||
— Володимир Панченко |
А є ж іще й ритм, музика, дихання цієї мови! Зміна ритмів знаменує зміну оповідних планів, переходи від одного спогаду до іншого і від спогаду — до реальності, емоційні переключення. Роман «Берестечко» змушує згадати Шевченкові емоційні амплітуди: для переходу, скажімо, від гніву до ніжності поетові вистачало зовсім короткої дистанції. Так і в Ліни Костенко: душа її Хмельницького нагадує кратер вулкана, де все кипить, де «колір» почуттів — надзвичайно виразний у своїх переливах. Від трагічних інтонацій — до тихої лірики, від лайки — до схлипу, від гніву — до елегії, від сарказму — до майже дитячого зачудування, — усе це ріка Богданого внутрішнього мовлення[3]. |
|||||
— Володимир Панченко |
Роман «Берестечко» (як і роман «Маруся Чурай», що завершується «світлим воскресінням» героїні й Полтави) написано в тій же традиції «зміцнення сердець»: герой проходить через очищення трагедією, поразку — подолано, і хоч тріумфу в Ліни Костенко немає, проте є світло надії, без якого життя взагалі не мало б жодного сенсу. Це — світло катарсису, що має відроджувальну силу[3]. |
|||||
— Володимир Панченко |
«Берестечко» постає виразним зразком класичного якісного регулярного вірша епічного розливу. |
|||||
— Олег Коцарев |
Не досягнувши того сюжетного динамізму (або, наприклад, його формалістичного замінника), котрого хочеться побачити в історичному творі, ця поезія втрачає таку просту і досконалу витонченість, котра була притаманна віршам про осінній день та дівчину «в сімнадцять неповторних літ». |
|||||
— Олег Коцарев |
Примітки
[ред.]- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж ви вк вл вм вн вп вр вс вт ву вф вх вц вш вщ вю вя га гб гв гг гд ге гж ги гк гл гм гн гп гр гс гт гу гф гх гц гш гщ гю гя да дб дв дг дд де дж ди дк дл дм дн дп др дс Ліна Костенко «Берестечко»
- ↑ а б Поетична логіка – поразки й перемоги в романі Ліни Костенко «Берестечко»
- ↑ а б в Богдан Хмельницький. Катарсис
- ↑ а б "Берестечко": як вірші Костенко вчать видряпуватися з національної депресії