Бердник Громовиця Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Громовиця Бердник
Berdnyk Hromovytsia.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Громови́ця Олекса́ндрівна Бе́рдник (нар. 30 грудня 1973, Київ, СРСР) — українська журналістка, письменниця, дослідниця традиційної культури. Керівниця культурно-мистецьких програм громадської організації «Українська духовна республіка» (заснована Олесем Бердником 1989-го року).

Цитати[ред.]

  •  

Був гуцульський фестиваль. Я робила репортаж. Звернула увагу на літнього чоловіка в дуже гарному старовинному строї, я не знала хто він, але відчула неймовірну енергію, яка його оточувала. Він стояв і так пильнесенько на мене дивився. А потім підійшов, доторкнувся до срібної підвіски-сонечка на моїх грудях і сказав: «Цю мольфу я зробив багато років тому для Олеся Бердника. Звідки вона у вас?» Так і почалося наше спілкування[1]. — Про містичну зустріч з покійним карпатським мольфаром Михайлом Нечаєм

  •  

Завжди сварю себе, коли не бажаючи того, ображу когось. Потім довго болить серце. А хвалю — коли пишу текст, який подобається самій. Або коли вдається за день зробити все, що планувала[1].

  •  

Зараз не можна мовчати про те, що відбувається з Україною і українцями — зокрема про насильство над дітьми. І це не тільки насильство фізичне, про яке ми регулярно читаємо, але й ментально-духовне. Всі ці російські «освітні програми» на тимчасово окупованих територіях — те, що мене дуже засмучує і непокоїть, адже я прекрасно розумію, що відбувається інформаційна «перепрошивка» і убивство ідентичності. Це дуже боляче. І про це треба кричати не менше, ніж про фізичні смерті і насильство[1]. — Про Російське вторгнення в Україну (2022)

  •  

Зелені вогники в мережі, з якими приємно помовчати — одна з ознак нашого сьогодення[1].

  •  

Мені завжди хотілося мати красивий сильний голос, такий, щоб приїхати в Карпати, вийти на гору, завести співанку — а на іншій горі почули і завмерли в зачудуванні. Щоб голосом доносити до людей красу українського мелосу. Але в цьому житті мені карпатські ведмеді відтоптали обидва вуха, так що доводиться тільки мріяти. І писати книги про наші традиції[1].

  •  

Сучасна культура вважає, що чоловік має стримувати емоції або гамувати почуття, а мені подобається, коли чоловік уміє їх висловити словами. Перечитайте листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни — суворий козак, тонкий і хитрий політик, і наскільки він ніжний і відвертий у ставленні до своєї коханої. І це не тільки куртуазність любовного листування того часу, це внутрішнє почуття, яке цей чоловік умів висловити[1].

  •  

Ще кілька місяців назад я б сказала, що щастя пахне вінтажними парфумами. Ранковою кавою у незнайомому місті. Запахом свіжорозгорнутого сигнального примірника нової книги. А зараз… думаю, не помилюся, якщо скажу, що щастя пахне мастилом для зброї, яка принесе перемогу Україні[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg