Алчевська Христина Олексіївна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алчевська Христина Олексіївна
Xrystya Alchevska.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Алчевська Христина Олексіївна (16 березня 1882, Харків — 27 жовтня 1931, там же) — українська письменниця, драматург, прозаїк, поетеса і педагог.

З автобіографічних уваг (1927)[ред.]

  •  

Всі мамині заходи й школи грошево утримував виключно мій батько (на свій кошт), після того, як він перший на весь Донбас в оцих його околицях віднайшов у надрах вугілля і в широкому запалі своїх народницьких ідей почав підучувати селян кустарницьким способом (колом, у яке впрягали коня, як в жорен) свердлити надра, щоб селяни для себе з надр витягали вугілля. І досі такі копальні (тобто слід їх) розкидано там на степу округ хліборобських сіл[1].

  •  

Як я підростала — самий тільки батько читав мені Шевченка, з якого добув собі й переписав рідкий тоді повний «Кавказ» та «Сон» і підшив до друкованих уступів свого «Кобзаря». Мріяв він про те також, щоб власними силами й коштами денебудь на вулиці, чи в садку в Харкові поставити пам'ятник Шевченкові[1].

  •  

Захопившись «Царівною» Ольги Кобилянської та обурившись на Сергія Єфремова за статтю про неї «В поисках красоты», я написала вперше на віку листа Кобилянській і за рік-два поїхала з Мамою до неї в Чернівці.[2]

  •  

Твори Кобилянської були причиною мого з'україзування. Вслід за ними я вже все читала «запоєм»[2].

  •  

У Львові того ж року (1906) познайомилася особисто з Франком. Він уже друкував мене в Віснику, як поетку. Літом я прожила місяць в Яремче (недалеко від Коломиї) в Карпатах; а в сусіднім селі жив діяч Михайло Павлик, що мав згодом на мене вплив (радикал, близький до есерства, приятель і видавець Драгоманова)[2].

  •  

Рік 1905 захопив мене дуже. Я брала участь у страйку педагогів. Це був 1 рік моєї педагогії. На відслоненню пам'ятника Котлярев[ському] в Полтаві я стрілася з багатьма письменниками (Лесею Укр[аїнкою], Коцюб[инським], Ганною Барв[інок], Олен[ою] Пчілкою, Мих[айлом] Старицьким та інш)[3].

Спомини й зустрічі (автобіографія) (1928)[ред.]

  •  

Року 1925 доручили мені в ДВУ перекласти мемуари Луїзи Мішель про Паризьку комуну. Цю авторку чула я року 1900-го особисто в Парижі під час її виступу в клубі анархістів. Тепер же так захопилась чаром її темпераменту в літературному творові, що це подало мені думку написати драматичну поему на 14 картин «Луїза Мішель». Я це і зробила. Політосвіта допустила її до вжитку на кону[4]. — 13-го грудня 1928 року. Харків

  •  

В осени 1927 року один факт дуже сильно вплинув на напрямок моїх думок і моїх писань... Це — виголошення в домі Блакитного — французької промови «Про цілі й напрямки літератури». Казав її Анрі Барбюс. Перед тим я абсолютно нічого з Барбюса не читала й лише з оцієї промови почала свої студії над ним. Це цілковито змінило мій світогляд і викорчувало в значній мірі в мені з душі стару антисоціяльність[4].

  •  

Оті гасла, що лунають здебільшого завжди теоретично, або тіпаються на вітрі на вуличних плакатах, ніколи не були здатні будь-кого (й мене в тім числі) переконати. Свобода, братерство, рівність це - п о р о ж н і с л о в а, якщо не прийти самому в життю до розпуки (як прийшов на війні Барбюс) від браку цих принципів, цих невловимих синіх птиць нашої фантазії[4]...

  •  

Пам'ятаю, що коли перших полонених січових стрільців привезли до Харкова, я інстинктово шукала, чим би їм виявити своє співчуття і звичайно нічого иншого не придумала, як тільки бігати по евакопунктах та питати, де тут земляки і роздавати їм українську белетристику, тютюн та папір для листів, за що мене російське начальство не раз хотіло арештувати[5].

Цитати з віршів[ред.]

  •  

Багато днів, багато літ
Я прожила на білім світі,
Моя душа любила світ
І світло дня, і сонце в літі.
Але тавро всіх прожитих
В минулім хвиль і дум глибоких,
У нетрях серця потайних
Лишили вражінь слід стоокий.
І він із мене проглядав
Тяжким-тяжким похмурим зором,
І серце бідне мені рвав
Зневірьям, сумом і докором[6].
Року 1926

  •  

Не буяє любов позабута…
Тиша повна у серці моїм, —
Тиша смерті, спокоєм окута,
Над усім!..[7]«Ніч і серце»

Примітки[ред.]

  1. а б 1920s, 2015, с. 24
  2. а б в 1920s, 2015, с. 25
  3. 1920s, 2015, с. 26
  4. а б в 1920s, 2015, с. 42
  5. 1920s, 2015, с. 43
  6. 1920s, 2015, с. 39
  7. Чари ночі, 2015, с. 189

Джерела[ред.]

  • Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3