Алчевська Христина Олексіївна

Алчевська Христина Олексіївна

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Алчевська Христина Олексіївна (16 березня 1882, Харків — 27 жовтня 1931, там же) — українська письменниця, драматург, прозаїк, поетеса і педагог.

З автобіографічних уваг (1927)

Всі мамині заходи й школи грошево утримував виключно мій батько (на свій кошт), після того, як він перший на весь Донбас в оцих його околицях віднайшов у надрах вугілля і в широкому запалі своїх народницьких ідей почав підучувати селян кустарницьким способом (колом, у яке впрягали коня, як в жорен) свердлити надра, щоб селяни для себе з надр витягали вугілля. І досі такі копальні (тобто слід їх) розкидано там на степу округ хліборобських сіл.

Як я підростала — самий тільки батько читав мені Шевченка, з якого добув собі й переписав рідкий тоді повний «Кавказ» та «Сон» і підшив до друкованих уступів свого «Кобзаря». Мріяв він про те також, щоб власними силами й коштами денебудь на вулиці, чи в садку в Харкові поставити пам'ятник Шевченкові.

Захопившись «Царівною» Ольги Кобилянської та обурившись на Сергія Єфремова за статтю про неї «В поисках красоты», я написала вперше на віку листа Кобилянській і за рік-два поїхала з Мамою до неї в Чернівці.

Твори Кобилянської були причиною мого з'україзування. Вслід за ними я вже все читала «запоєм».

У Львові того ж року (1906) познайомилася особисто з Франком. Він уже друкував мене в Віснику, як поетку. Літом я прожила місяць в Яремче (недалеко від Коломиї) в Карпатах; а в сусіднім селі жив діяч Михайло Павлик, що мав згодом на мене вплив (радикал, близький до есерства, приятель і видавець Драгоманова).

Рік 1905 захопив мене дуже. Я брала участь у страйку педагогів. Це був 1 рік моєї педагогії. На відслоненню пам'ятника Котлярев[ському] в Полтаві я стрілася з багатьма письменниками (Лесею Укр[аїнкою], Коцюб[инським], Ганною Барв[інок], Олен[ою] Пчілкою, Мих[айлом] Старицьким та інш).

Спомини й зустрічі (автобіографія) (1928)

Року 1925 доручили мені в ДВУ перекласти мемуари Луїзи Мішель про Паризьку комуну. Цю авторку чула я року 1900-го особисто в Парижі під час її виступу в клубі анархістів. Тепер же так захопилась чаром її темпераменту в літературному творові, що це подало мені думку написати драматичну поему на 14 картин «Луїза Мішель». Я це і зробила. Політосвіта допустила її до вжитку на кону. — 13-го грудня 1928 року. Харків

В осени 1927 року один факт дуже сильно вплинув на напрямок моїх думок і моїх писань... Це — виголошення в домі Блакитного — французької промови «Про цілі й напрямки літератури». Казав її Анрі Барбюс. Перед тим я абсолютно нічого з Барбюса не читала й лише з оцієї промови почала свої студії над ним. Це цілковито змінило мій світогляд і викорчувало в значній мірі в мені з душі стару антисоціяльність.

Оті гасла, що лунають здебільшого завжди теоретично, або тіпаються на вітрі на вуличних плакатах, ніколи не були здатні будь-кого (й мене в тім числі) переконати. Свобода, братерство, рівність це - п о р о ж н і с л о в а, якщо не прийти самому в життю до розпуки (як прийшов на війні Барбюс) від браку цих принципів, цих невловимих синіх птиць нашої фантазії...

Пам'ятаю, що коли перших полонених січових стрільців привезли до Харкова, я інстинктово шукала, чим би їм виявити своє співчуття і звичайно нічого иншого не придумала, як тільки бігати по евакопунктах та питати, де тут земляки і роздавати їм українську белетристику, тютюн та папір для листів, за що мене російське начальство не раз хотіло арештувати.

Цитати з віршів

Багато днів, багато літ Я прожила на білім світі, Моя душа любила світ І світло дня, і сонце в літі. Але тавро всіх прожитих В минулім хвиль і дум глибоких, У нетрях серця потайних Лишили вражінь слід стоокий. І він із мене проглядав Тяжким-тяжким похмурим зором, І серце бідне мені рвав Зневірьям, сумом і докором. — Року 1926

Не буяє любов позабута… Тиша повна у серці моїм, — Тиша смерті, спокоєм окута, Над усім!.. — «Ніч і серце»

Солодкі зітхання і подих кохання, Й темнії віти тобі говорити Будуть про любку палку – Не слухай речей їх, не слухай любови: Осінь замінить палкії розмови, Горе украде весну... — «Акації білі, таємні розмови...»

Великеє Сонце! Збуди Україну, Невольників страждущих світом залий, Твори неупинно прекрасную зміну, Незрячії очі збуди і розкрий!.. — «Великеє Сонце! Зійди над землею»

Чом, як воля бажана настане, Не усім доведеться тут бути, Чом найкращії люде загинуть, Чом не можна їх буде вернути?.. — «Warum»

Джерела

• Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3