Тетяна Павлівна Че́реп-Перога́нич (нар. 18 листопада 1974, Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області) — українська поетеса, прозаїк і драматург, журналістка, перекладачка, громадська діячка, авторка 12 книжок, член Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України, лавреатка національних і міжнародних премій.
В душі моїй так ніби свято,
Нема ні турбот, ні тривог.
Хвала тобі, батьківська хато,
Нехай береже тебе Бог. — «Як тепло у батьківській хаті»[1]
Страждають люди, проклинають долю,
Юнацькі мрії гинуть у диму.
І я своєму сину не дозволю
Хай навіть просто гратись у війну. — «Збирає свіжий мед солодке літо»[2]
У прагненнях бажати і любити
Пливемо по життю, як кораблі.
Така в нас доля – все життя творити,
Щоб добрий слід лишити на землі. — «Другові»[2]
Її не знищити, її не спопелить,
Небоязку, нестримано-відверту.
Щоб не робили їй – така вже вперта –
За всіх страждає і за всіх болить. — «Душа»[2]
Дозволь з усім я справлюся сама,
Моє життя – мені його і жити.
Така ти, мамо, біла, як зима,
Тільки душа ще сонячна, мов літо. — «Як зима»[2]
Ми стали убогі на ласку,
Тепла поміж нами нема.
Життя вже не схоже на казку.
І винна у цім не зима. — «Ми стали убогі на ласку»[2]
Пам'ятаю, як були щасливі
Без складних життєвих теорем.
Це тепер, піддаючись гордині,
Різними дорогами ми йдем. — «Пам'ятаю, як ходили лісом»[2]
Ще серце прагне ризику, погоні,
І в жилах щиро струменіє кров.
Несіть мене, мої булані коні,
Туди, де літо, зорі і любов. — «Цю квітку я зім'яла у долоні»[2]
Пора надій, пора любові,
На серці радість не згаса.
У кожнім погляді, у слові Весни непізнана краса. — «Цвітуть бажання ніжним цвітом»[2]
Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно
Ті, хто любові в серцях не зберіг. — «Щасливі»[2]
Нас важко комусь зрозуміти,
Хоч нам ні до чого той хтось.
Щоб жити, потрібно любити…
Як добре, що це нам вдалось. — «Ти старший, мабуть, на піввіку»[2]
О, Україно, люба Україно,
Не поспішай ставати на коліна.
Останньою нехай помре надія,
Але сьогодні ще у тебе вірю! — «До України»[2]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
