Іван Мазепа (пол. Jan Mazepa, рос. Иван Мазепа; 1639–1709) — український державний діяч, гетьман Лівобережної України (1687–1704), гетьман Війська Запорізького обох берегів Дніпра (1704–1709).
Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?
Усьому народові буває пожиточно і корисно тоді, коли всякого чину люди, не слухаючи жодних бунтівливих зваб та заколотних оман, тримаються постійно одного свого старшого, віддають йому щире своє послушенство і неодмінно дотримуються існуючих порядків.
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І речами керовати.
Не маш любви, не маш згоди.
Часто те бувало, що люди із відчаю до неподобних удавалися речей.
Ей, братица, пора знати,
Ліпше було не родитись,
Аніж в таких бідах жити.
Самопали набувайте,
Острих шабель добувайте,
А за волю, хоч умріте,
І вольності бороніте.
Нехай вічна буде слава -
Же през шаблю маєм права!
Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака.[1]
Від поляків добра не чекати. Договору вічного миру вони досі не потвердили і не вписали в конституцію,— говорять, що склав його король, не Річ Посполита; багато Божих церков обернули на унію; минулого року головну соборну церкву у Львові відняли у православних і віддали уніятам. З поляками треба вестися обережно; хронікарі пишуть: як світ світом, так поляк русинові не буде братом — і досі вони показують це цілком явно. (1701)[2]
Наша гетьманська влада гідна такої пошани, щоб ви, менші, нас не вчили і не картали, але з самого послуху чинили те, що вам чинити велять і наказують. (до запорізьких козаків)[3]
Низове військо не на тому поклало свої основи, щоб мало шкодити християнам або своїй батьківщині, але на те звило там гніздо собі, щоб полем і морем воювати бусурменів і руйнувати їх поганські оселі.[4]
Я кличу всемогутнього Бога у свідки і заприсягаюся, що не заради високих почестей, не задля багатства або яких інших цілей, а для вас усіх, що є під моєю владою, задля жінок і дітей ваших, для добра матері нашої, бідної України, для користі всього народу українського, для піднесення його прав і вольностей хочу я за допомогою Бога так чинити, щоб ви з жінками вашими і отчизна не загинули ні під москалями, ні під шведами.[5]
Всі ми за душу Хмельницького Богдана Бога молимо,— за те, що він визволив Україну з польського ярма, а твою душу і кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі!.. (слова старшини Мазепі стосовно московського панування)[6]
Мазепа програв — і тому його оголосили «зрадником». Якби він виграв — ніхто з нього зрадника б не робив. Так, як ніхто не вважав зрадником Джорджа Вашинґтона, який разом з однодумцями «зрадив» бритійській короні, відірвав бритійські ж землі від Англії і створив Сполучені Штати Америки. Так, як ніхто не вважає зрадником Симона Болівара, що «зрадив» іспанській короні й започаткував рух до незалежності іспанських же земель у Південній та Центральній Америці.[7] — «Іван Мазепа і Росія».
Про Івана Мазепу не скажеш краще за сказане в енциклопедії «Києво-Могилянська Академія в іменах»: «1703-04 рр. на його кошти (200 000 золотих) збудовано камінний навчальний корпус, відомий сьогодні як «Мазепин», та Богоявленський собор Братського монастиря, КМА отримувала нові маєтності й щороку 1000 золотих на стипендії студентам, «всякому з малоросійських дітей хотячому вчитись», він поповнював бібліотеку «різними манускриптами», відвідував лекції і студентські диспути, «виголошував промови мовою Тита Лівія і Ціцерона»[8]. — «Енергія культури» (лекція) (2004)
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 210
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 210
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 214
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 214
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 218
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 216
↑Дашкевич Я. Іван Мазепа і Росія // Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-е вид., виправл. й доповн. — Львів: Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ / Літературна агенція «Піраміда», 2007. — С. 204. — ISBN 978-966-441-031-8