Хаматова Чулпан Наїлівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаматова Чулпан Наїлівна
Чулпан Хаматова 12 июня 2015-2.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Хаматова Чулпан Наїлівна (рос. Чулпа́н Наи́левна Хама́това, тат. Чулпан Наил кызы Хаматова; нар. 1 жовтня 1975, Казань, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР) — російська акторка театру і кіно татарського походження. Заслужена артистка Росії (2004), провідна акторка театру «Современник», лауреатка Державної премії в галузі театрального мистецтва (2004), а також премій «Золота маска», «Кумир», «Чайка», глядацької премії «Живий театр».

Цитати про себе[ред.]

  •  

Я люблю свою професію і дуже нею дорожу, але ніяких ілюзій з приводу вищого акторського призначення у мене немає.[1]

  •  

З інтерв'ю у мене завжди проблеми. По великому рахунку це не потрібно ні мені, ні вам. Можливо, навіть і читачам не потрібно. Але так заведено: все роблять вигляд, що без цього не обійтися. Тому я категорично не люблю давати інтерв'ю.[1]

  •  

Я ненавиджу грати спектаклі. Я обожнюю репетирувати, бо це найцікавіше, що є в професії: копатися, придумувати, дізнаватися. Щастя і задоволення.[1]

  •  

На щастя, я не скандальна людина.[1]

  •  

Чи здатна я ненавидіти? Люди діляться на тих, яких ти можеш виправдати, і на тих, чиї вчинки ти ніколи не виправдаєш, тому що ці люди - інші у всьому. У них інше уявлення про добро і зло, у них інші лінзи в очах, інша вушна раковина. Я не можу їх ненавидіти, як не можу ненавидіти вовка, черепаху або змію.[1]

  •  

Моє ставлення до смерті дуже змінилося за останні роки. Я легко можу прийняти власну смерть - це нескладно. Складно когось втрачати.[1]

  •  

Я мрію, щоб у мене вистачило мудрості щомиті пам'ятати, що я жива і що навколо мене - життя. Мені здається, це і є щастя.[1]

  •  

Я прийняла православ'я, коли мені було 14. У мене була дуже серйозна травма хребта; була загроза, що не зможу ходити. Моя подруга взяла мене за руку і повела до церкви. Вона вірила в чудесне зцілення. Але дива не сталося, і довелося довго-довго лежати в лікарні. Далі цього моє впровадження в православ'я не просунулось. Але я дуже радію людям, які занурені по-справжньому і можуть знаходити відповіді на питання, що їх хвилюють.[1]

  •  

У мене є погані звички. Наприклад, паління. А ще мені потрібна музика. Я одягаюся під музику, прокидаюся під музику і взагалі все роблю під музику. Мені самотньо без музики. Коли я забуваю вдома навушники, у мене починається паніка.[1]

  •  

Останній раз я ридала, коли слухала Баха у виконанні Еміля Гілельса. Потім я показала цей ролик одній піаністці, і вона одразу заплакала. Тепер у моїх сліз є якесь виправдання.[1]

  •  

Що я можу сказати про себе? Я щаслива людина. Або прагну бути щасливою.[1]

  •  

Мені легко просити вибачення, якщо я знаю, що винна.[1]

Цитати про сім'ю[ред.]

  •  

Моїй великій татарській сім'ї та моїм батькам було дуже боляче, коли я вирішила стати артисткою. Для них це був незвіданий світ, страшний. Артистка - тире повія, крапка. Я навіть не знаю, коли вони змирилися. Треба буде запитати.[1]

  •  

Мої діти не дивляться мої фільми. Їм це не цікаво. Не хочуть маму сприймати такою.[1]

Цитати про чоловіків[ред.]

  •  

Розумний чоловік не боїться здаватися смішним. Якщо людина в змозі посміятися над собою, це говорить про його внутрішню свободу.[2]

  •  

У чоловічій природі - любити тільки себе. Прерогатива жінки - любити іншу людину більше, ніж себе. Тому, напевно, що ми народжуємо дітей, а ви - ні. Від цього всі наші розбіжності й протистояння.[2]

Цитати про жінок та про кохання[ред.]

  •  

Не варто картати жінок за алогічні вчинки. Їх не треба розуміти, ними потрібно захоплюватися.[2]

  •  

Ілюзія - велика річ, не тільки в кіно, але і в житті. Кохання - це в першу чергу робота по створенню ілюзорного світу.[2]

  •  

В ісламському світі у жінок немає ніяких прав, в західному світі жінки відвоювали собі всі права і не терплять навіть натяку на слабкість. Ми ж десь посередині: з одного боку, самостійні, але з іншого боку, будемо раді, якщо ви допоможете нам донести важку сумку.[2]

Цитати із книги Чулпан Хаматової та Катерини Гордєєвої "Час колоти лід"[ред.]

  •  

Невміння говорити "дякую" погубить все наше суспільство.[3]

  •  

Будьте щасливі при першій можливості.[3]

  •  

Порожнє місце там, де раніше вирувало життя, - це завжди трагедія.[3]

  •  

Так, коли ми подорослішали, виявилося, що все так чи інакше впирається в політику. Не буває відірваного від загальної ситуації ідеального світу, який ти виправив, а все інше може як-небудь існувати, не зачіпаючи тебе, не роблячи боляче і не заважаючи.[3]

  •  

Правильних відповідей навіть на самі правильні питання, мені здається, не буває.[3]

  •  

Я не вірю в абсолютну свободу. Завжди є щось, що тебе зупиняє: батьки, діти, зобов'язання. Про себе я вільна в тому сенсі, що я все ще можу сказати "ні". Встати і піти.[3]

  •  

Ось до чого країна прийшла за останні двадцять років, причому йшла досить цілеспрямовано: керувати освіченим народом не виходить, це занадто складно, зате є старий перевірений спосіб - направити бовдурів маршем в ту сторону, в яку їм вказує лідер. Так зручно. Так давно повелося в нашій країні.[3]

  •  

Амбіційність взагалі протипоказана благодійності.[3]

  •  

Всі так чи інакше грають за правилами, в які вірять.[3]

  •  

Будь-яка мрія, впираючись в реальність, або виявляється стесаною до повного невпізнання, або вступає з дійсністю у взаємодію.[3]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg