Острозький Клірик
Остро́зький Клірик (рр. н. і см. невід.) — нерозгаданий псевдонім українського письменника-полеміста др. пол. XVI ст. — поч. XVII ст. У своїх писаннях вказував на те, що був кліриком, і що твори написано в Острозі, тому сучасники називали його Кліриком Острозьким. Існують гіпотези, що ототожнюють його з М. Смотрицьким, Й. Борецьким, Г. Дорофейовичем. На думку І. Мицька, К. О. — острозький протопоп Ігнатій Наливайко[1].
Цитати
[ред.]Із «Відписа на листа отця Іпатія, Володимирського і Берестейського єпископа», 1598 р.
[ред.]Велика небезпека: будову закладати на чужому фундаменті. Не менша трудність: не рядити своїм домом. Тим більша сміливість: важитися знати і потрапити в чийсь умисел[2]. |
Де утіха майбутньої заплати переважає обмови й насміхи, там полегшеним всіх труднощів[3]. |
Хоча й хочемо щось правити силою умислу свого, а не за волею Божою, ховаємо і закопуємо світлість душі своєї[3]. |
Мудрування знесене — те ж, що перескакувати межі батьківські[3]. |
Де насіння побожності сіється, там посеред пшениці ворог розсіяв свій кукіль. Насіння доброти, насіння людині — подружжя для потомства, а кукіль свій ворог розсіяв — розпусту. |
Пильний господар стереже, на якій землі котре насіння ліпше родить, там його й розсіває[3]. |
Жоден із людей у підсонні не може бути вільний від сатанинських наїздів[3]. |
Господь Бог на жодну річ так не гнівався, як на злучення або згоду вірних із чужими народами[5]. |
Із «Відповіді на другого листа велебного отця Іпатія, Володимирського та Берестейського єпископа», 1598 р.
[ред.]Хоча й найбільше живописців, бува, малює, дивлячись на одну особу, всі образи схожі поміж себе виходять[5]. |
Коли вітром слабких наших учинків по стихіях світу цього водимося, то від племені й слухняності синів Божих відпливаємо[6]. |
Як маємо стежками від своїх не відходити, коли не хочемо придивитися до їхньої сталості, до їхніх великих розмислів і неквапливих учинків[6]! |
Німа річ — вода морська, яка в природі своїй така непостійна, що стало на одному місці встояти не може, але й вона покладених своїх од Бога меж не перескакує[6]. |
Добра є річ Бога просити, але зле, коли не за волею його просять[6]. |
Той, котрий падає або грішить, не тільки на свій занепад приймає суд, але й за те, що й іншим щось приносить чи погіршує[6]. |
Чи може одне джерело гірку та солодку воду точити, а чи збирають із будяччя фіги або із стерні винні грона[6]? |
Зважте: чи добро є золото, зі ржею змішане, чи ж не шкідливий є марципан, приправлений трутою, чи добра милостиня від руки грабіжника[8]? |
Примітки
[ред.]- ↑ Клірик Острозький. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник.. Процитовано 2017-04-02.
- ↑ Мудрість, 2019, с. 128
- ↑ а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 129
- ↑ Таланти — тут моменти
- ↑ а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 130
- ↑ а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 131
- ↑ Ідеться про ізраїльське місто, яке славилося розпустою. Пустиня Іванова — тобто місце відлюднення Івана Хрестителя
- ↑ а б Мудрість, 2019, с. 132
Джерела
[ред.]- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7