Перейти до вмісту

Ді-Бі-Сі П'єр

Матеріал з Вікіцитат
ДіБіСі П'єр
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ді-Бі-Сі П'єр (англ. DBC Pierre), справжнє ім'я Peter Warren Finlay — австралійський письменник, лауреат Букерівської премії за роман «Вернон Господь Літтл» у 2003 році. Частина його псевдоніму Ді-Бі-Сі («DBC») означає «Брудний Але Чистий» (Dirty But Clean). «П'єр» — прізвисько, яким його називали друзі в дитинстві, за мультиплікаційним героєм «Брудним П'єром» («Dirty Pierre») з телевізійного серіалу «Super-6».

Цитати

[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

А мізерні душиці, хай де б вони були, сковує страх від сили вашого духу. Вони, як і ми, як і ви всі, знають, що в цій битві ви перемогли ще першого дня словами «Іди на*уй!»[1]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

Але звірячий характер аґресії проти вас, проти мирного, природно демократичного сусіда, ґарантує, що війна стає і нашою; бо атакувати могли і нас, а тепер справді атакують нас і наші людські цінності. Як шанувальник спадку Римського-Корсакова, Достоєвського, Рахманінова, ба навіть радянських досягнень Юрія Гагаріна і собаки-космонавта Лайки, я відчуваю огиду і лють. Ми всі відчуваємо огиду і лють[2]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

Вони б хотіли, щоб всі ми теж билися. Але це б лише виправдало їхню брехню й нагнало повсюдного страху.
Як говорив відомий військовий геній: ніколи не заважай ворогові робити помилки[1]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

В Україні багато всього, що мені хотілося би побачити, зокрема Київ та Одесу[3].

  •  

Єдина причина заводити соцмережі – вони продають книжки, але цим мають займатися видавці[3].

  •  

Є така фраза: «Мистецтво має заспокоювати занепокоєних та непокоїти спокійних[4]». Мені от тільки не подобається, коли журналісти переходять на особисте, не знаючи мене[3].

  •  

Коли ти пересуваєшся містами й потроху живеш у них, усвідомлюєш, наскільки ми всі подібні – проблеми не змінюються. Тут жадібність, егоїзм, байдужість; і так само в усьому світі. Водночас я скрізь зустрічав гостинних людей[3].

  •  

Мені важливо показати момент, де трагедія зустрічається з комедією. Момент, коли все настільки погано, що про це неможливо написати без сміху. Так я бачу все у світі. Це сумна книжка, проте в ній є надія[3]. — Про роман «Вернон Господь Літтл»

  •  

Мої роботи можуть провокувати крайнощі в реакціях. І часто їм навіть не робота не подобається – люди просто не можуть повірити, що таке можна було написати й видати. Якщо з’являється така реакція, я все роблю правильно[3].

  •  

Насправді мені набагато більше подобається вчитися зараз, обожнюю фізику й математику. Щойно ти виростаєш, усе це здається більш доречним. Зараз випускний – це важлива подія, а тоді такого не було. Просто одного дня ми не повернулися. Не впевнений навіть, чи ми прощалися[3].

  •  

Після одержання Букерівської премії зрозумів одну штуку: коли зустрічаюся з журналістами, я спілкуюся з колегами. І швидше за все, вони пишуть більше за мене та у складніших обставинах – із дедлайнами та тиском. Раніше я не розумів цього[3].

  •  

Почуваюся чужинцем, куди би я не їхав. Коли я говорю англійською у Великобританії, в мені чують австралійця, в Австралії – чують британця, у Мексиці мене сприймають за іспанця, в Іспанії – за мексиканця[3].

  •  

Років 10 тому ми перестали бути клієнтами технологій, і тепер технології просто збирають деталі наших особистостей і продають це все, щоби використати проти нас. Так поступово вибудовується ринок, що може нас контролювати: через новини, інформацію – одним великим алгоритмом. І ми будемо просто пацюками в цьому лабіринті[3].

  •  

У кожному місці можна знайти, що любити. Куди б ти не поїхав, завжди за чимось сумуватимеш – у цьому складність подорожей. Обожнюю Мексику: там дім мого духу, й саме там я зіпсувався як людина[3].

  •  

У світі було безліч воєнних дій, але сьогодні ми всі почуваємося так, наче напали на нас.
Це століття завжди мало бути віком психології. Віком маленької людини з крихітним опалим членом супроти вільного і справедливого майбутнього людства[1]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

Фейсбук – це психологічний експеримент, ми знаємо це напевно, це історія про викрадення вашої особистості, тож вони можуть піти нахрін. Є ще одна річ із соцмережами – ти маєш бути обережним із тим, що кажеш, а це некомфортно. Мені поки нічого сказати, тому я краще заткнуся[3].

  •  

Це битва за щось значно більше, ніж фізична територія. Прошу, будьте певні: ми це знаємо. І знайте, що ми на вашому боці[1]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

Чому я далі залишаюся за псевдонімом? Було би дивно пройти весь шлях П’єром, а потім сказати: «Знаєте, насправді я Пітер». Я не приховую своє справжнє ім’я[3].

  •  

Якби це була війна між традиційними ворогами в будь-якій частині світу, тоді справді наші інформаційні канали, наші лідери і, можливо, наші серця переключилися б на наступну історію, а тоді й далі, бо саме так люди звикають до речей і забувають про них, така вже наша риса — адаптивність. І з неї часто користають політики, і компанії, і вороги, які чинять зло[2]. — З листа підтримки українцям, квітень 2022

  •  

Якщо ти пишеш книжку ночами впродовж двох років – сам починаєш думати, що робота йде кепсько. Під кінець ти виправляєш слабкі місця, але насправді твоя думка збігається з думками рецензентів. У будь-якому випадку, вже запізно змінювати книжку, тому пішло воно. Зрештою, це вільна преса – і це добре[3]. — Про сприйняття критики

Примітки

[ред.]