Гіларі Ментел

	Гіларі Ментел
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Гіларі Мері Ментел (англ. Hilary Mary Mantel) — англійська письменниця, літературна критикиня та есеїстка. Лауреатка Букерівської премії (романи «Вовча зала» та «Внесіть тіла»).

Цитати з творів

«Внесіть тіла»

	Якщо у пізніх війнах Йорків та Ланкастерів їхні батьки й діди вибрали неправильну сторону, вони мовчать про це. Покоління по тому, промахи повинні бути пробачені, репутація вибілена; в іншому випадку Англія не зможе йти вперед, вона буде по спіралі повертатися назад у брудне минуле.
	If in the late wars of York and Lancaster, their fathers and grandfathers picked the wrong side, they keep quiet about it. A generation on, lapses must be forgiven, reputations remade; otherwise England cannot go forward, she will keep spiralling backwards into the dirty past.^[1]

	Я ціную дипломатію. Вона — дешева.
	I cherish diplomacy. It is cheap.^[2]
	— Томас Кромвель

	Краще не заганяти людей, не змушувати їх до відчаю. Зроби так, щоб вони процвітали; з надлишку вони будуть щедрими. Повні животи розводять ніжні манери. Дрібка голоду творить монстрів.
	It is better not to try people, not to force them to desperation. Make them prosper; out of superfluity, they will be generous. Full bellies breed gentle manners. The pinch of famine makes monsters.^[3]

Про Гіларі Мантел

	Гіларі Мантел написала трилогію – трійко добре змайстрованих якісних історичних романів. Привабив авторку сюжет досліджений і так широко розроблений (принаймні для британської літератури), що його давно вже привласнила не тільки історична проза, а й поп-культура. Рудий сатир Генріх VIII і його бідолашні безголові дружини^[4]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Мантел написала важливий роман ідеологій (не плутати з романом ідей), який уже потрапив у всі списки «визначних книжок XXI століття». Це якнайліпше характеризує саме століття, а вже потім – і книжку^[4]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	«Вулфгол» (він став десятим романом авторки), «Везіть тіла», «Дзеркало і світло» розказують нам день за днем, година за годиною історію життя Томаса Кромвеля. 1520-1530-ті роки, фінал – 1540 рік. Кожен роман трилогії закінчується чиєюсь смертю – перша книжка поховає Томаса Мора, другу вінчає відрубана голова Анни Болейн, у третій помре Кромвель. […] На той світ Кромвель прихопить чимало «відпрацьованих» для історії країни ідей і явищ. «Коли дім стихає – коли весь його дім стихає – сходами піднімаються мертві»^[4]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Томас Кромвель – особистість в історії настільки ж значуща, наскільки двозначна. Ідеолог англіканської Реформації, майстерний маніпулятор суспільною думкою, високотехнічний пропагандист. «Світом править не грім гармати, а скрип пера». Цю максиму за нього вигадала Мантел, але він би їй мав подякувати^[5]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Опис героя/персонажа у Мантел завжди буде подаватись у статиці (це такий давно забутий прийом, що здається несподівано новим). З’являється людина, час-дія зупиняється, маємо змогу роздивитися все до дрібниць і зробити висновки^[5]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Експериментаторський погляд упритул завжди впливає на хід експерименту – така фізика стилю Мантел, так вона писала завжди. «Погляд її сторожкий, очі великі, зелені, як зелене скло, жодного відтінку коричневого чи якогось іще ге можна роздивитися. Ніколи не буває компромісів із тим, хто має такий колір очей». Так згадує матір одна з героїнь. Висновок із портрету не здається аж таким очевидним, правда? Наче тримали картинку на паузі, а потім паузу зняли й інтерпретація ринула в пришвидшеному темпі, щоб наздогнати згаяний час^[5]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Вона пише тільки в простому теперішньому часі, навіть якщо розказує нам про минуле, навіть якщо її апріорі-в-минулому герої занурюються в спогади. Це не тільки наближає героя до нас (ми дивимося на нього в реальному часі), але міняє саме сприйняття Історії. У простому теперішньому часі говорять не лише про дії, що відбуваються зараз, а й про дії, що відбуваються регулярно або неперервно. Ідеальна форма, щоби поміркувати про природу людського зла і суспільного блага, яке воно приносить: зупинити перед очима подію, яка мусить продовжити сама себе й «неправильно» потрактувати побачене^[5]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

	Мантел написала мемуари, де згадала свою улюблену іграшку – магічну дошку, екран, на якому можна затерти раніше написане й намальоване. Бавилася нею, поки якось при іншому освітленні не побачила, як проступають раніше видалені малюнки й слова. Більше вона до забавки не бралася. «Якщо ви не припускаєте, що ваші слова матимуть наслідки, майте сміливість не писати»^[6]. — З есею «Гіларі Мантел»
	— Ганна Улюра

Примітки

↑ Bring Up the Bodies, 2013, с. 10
↑ Bring Up the Bodies, 2013, с. 21
↑ Bring Up the Bodies, 2013, с. 34
↑ ^а ^б ^в Ніч на Венері, 2020, с. 391
↑ ^а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 392
↑ Ніч на Венері, 2020, с. 393

Джерела

Hilary Mantel.. Bring Up the Bodies. — New York: Picador, 2013. — 410 с.
Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Bring_Up_the_Bodies—2013——10-1] Bring Up the Bodies, 2013, с. 10

[Bring_Up_the_Bodies—2013——21-2] Bring Up the Bodies, 2013, с. 21

[Bring_Up_the_Bodies—2013——34-3] Bring Up the Bodies, 2013, с. 34

[Ніч_на_Венері—2020——391-4] а ^б ^в Ніч на Венері, 2020, с. 391

[Ніч_на_Венері—2020——392-5] а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 392

[Ніч_на_Венері—2020——393-6] Ніч на Венері, 2020, с. 393

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]