Реформація

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наслідок реформації в Центральній Європі — персиковим і світло-рожевим позначено поширення протестантизму станом на 1618 рік

Реформація (від лат. reformatio — «перетворення», «виправлення») — церковно-релігійний і громадсько-політичний рух у Європі, який очолив Мартін Лютер. Мав за мету оновлення християнства, набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви й Папи.

Про Реформацію[ред.]

  •  

Папа та імператор [Священної Римської імперії] були дискредитовані, позаяк перебували в цілковитому незнанні нових земель [Америки]; тому вони легко могли помилятися й в інших питаннях. Люди почали ставити питання про авторитет католицької церкви, що прискорило прихід Реформації.[1]

  — Найджел Герд і Ґордон Кіт Талл, англійські історики, праця «The Beginning of European Supremacy»
  •  

В 1522 р. Лютер надрукував німецький переклад Нового Завіту, а в 1534 р. — повний переклад Біблії. З Лютера почалось рішуче протестантство або реформація (переміна) в церкві римській, від котрої відпала половина Західної Європи. Зараз за Лютеровим перекладом видруковані були англійські (з 1524 p.), французько-швейцарський (1535), голландський (1537), шведський (1541), фінський (1548), данський (1550), польський (1561, 1565) і т. д. Фінський переклад лютеранських церковних книг і Біблії були перші книги на мові фіннів, також само було і з лютерськими книгами на мовах литовській і естонській, котрі тáк стали письменними і урятовані були від загибелі. […] Отак-то вільний церковний рух проти римської церкви з думкою всесвітньою послужив до освячування всяких мов і національностей.

  Михайло Драгоманов, «Чудацькі думки про українську національну справу»
  •  

Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою.[2]«Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви».

  Іларіон (Огієнко)

Примітки[ред.]

  1. Пензенский, А. А. Нострадамус. Вся правда о великом пророке и его пророчествах. — М. : Эксмо, 2005. — С. 86
  2. Огієнко Іларіон. Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви. — Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1942. — С. 172