Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу

Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу

Стаття у Вікіпедії

«Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу» — есе української письменниці Оксани Забужко 2021 року.

Цитати з книги

Атож, час побороти комплекси й сказати собі це вголос: ми також впливали на світові культури, а не просто постачали їм якісний біологічний матеріал. — про українців та комплекс меншовартості

Будь-яка культура визначається, серед іншого, тим, як вона дає собі раду зі своїми жінками: як використовує, валоризує й меморіалізує ресурс тої половини соціуму, котра прямо відповідає за його біологічне відтворення.

[…] давно підмічено: якщо українець в СРСР щось винаходив, він умить ставав «великим русским ученым», якщо вбивав чи ґвалтував — отримував «українця» мало не на лоба... жінок і так століттями об'єктивували, тому з ними це вдається легко й без спротиву: котра яскравіша (вродливіша, розумніша, талановитіша, елеґантніша...) — та береться колонізатором «собі», як при розборі ясиру, а для тих, кого «в росіянки» не взяли, російська пропаґанда от уже чверть століття має один мем — «українські проститутки»[…] — про колоніальні практики Росії стосовно України

За три покоління в мізки нам залито таку бетонну кладку меншовартости, що захитати її вийде нескоро (особливо коли й не пробувати!). — про українців та політику СРСР

[…] замість навчати школярів на прикладі української літератури, як їхні предки в 19-му столітті зуміли зробити неможливе можливим (назвімо це, для зручности, «українським чудом» — успішний культурний резистанс в умовах елітоциду, чи багато народів у новітній історії можуть таким похвалитися?!), — ми нарікаємо, що наша класика для наших дітей «надто депресивна» ([…], але, як подумати: якби вона справді здавалась сучасникам «депресивна», то кого б же вона пірвала за собою «в українці» в час, коли такий вибір грозив Сибіром? може ж, таки не в класиці справа, а в невмінні її прочитати?..

[…] коли народ хочуть проковнути, в нього спочатку од'їдають «голову», а потім уже «тіло».

[…] література саме так і розвивається — вічним перегуком голосів через паркани мов і традицій…

[…] ми таки народ великої культури. Бо можна розстріляти народу його геніїв, скинути їх у безіменні ями десь у Сандормоху, можна заборонити геніям писати й малювати, а те, що написано й намальовано, знищити, щоб і сліду не зосталося, — але коли цей народ, опинившись після найстрашнішої в історії людства війни у біженських бараках — без хліба, без ліків, без певного майбутнього, — першим ділом добуває папір, верстат і заходжується друкувати книжки — це і є знак великої культури, не меншою мірою, аніж списки геніїв, котрим пощастило вижити. — про видання книжок українцями в таборах Ді-Пі

На жаль, Емський указ у нас досі трактується дуже обмежено — як щось «культурницьке», а не як «пологова травма» всієї модерної української ідентичности, а отже й державности […] Справа була не в мові, а в тому, щоб заблокувати українцям можливість модернізації на власному етнічному ґрунті, скинути нас як націю «з поїзда історії»[…]

Російська проти української = «прогрес» проти «архаїки», «місто» проти «села» […], «панство» проти «мужицтва», «світова культура» проти «хуторянської» і т. д. — всі ці «емські» налаштування, старі, іржаві, іноді комічні своєю неадекватністю […], іноді — до сліз скорбні своєю «перешорською темнотою» […], досі сидять десь у підкірці в нас усіх, у цілого народу, як у фронтового ветерана — невийняті й «зарослі» в тілі осколки. Безглуздо відводити від них очі: це діагноз, і його треба усвідомити. — про вплив Емського указу на українську націю

Тим-то й пишаються культурні нації лаврами «своїх на чужині», що це окреслення сфер впливу: а пам'ятаєте, що ми вам дали?..

[…] у жінок «еґо» зазвичай менше, бо в нас більше на цьому світі непомітної, чорнової роботи, яку просто треба робити, не чекаючи подяки, ні заплати, задля підтримання життя, — і тому менше часу на плекання свого «еґо»[…]

[…] шляхетство — це не бали й еполети з російського кіно, не інтернет-пабліки під хамською назвою «Шляхта не працює» (!!!), а девіз Фрідріха ІІ «Ich dien» — «Я служу».

Цитати про книгу

	[в] есеї короткому, але гранично насиченому (так, як уміє Забужко), що воно скеровує на розуміння глибинних причинно-наслідкових зв'язків між явищами на перший погляд не пов'язаними (так, як уміє Забужко).
	— Ганна Улюра

	От невеличка книжечка, ста сторінок немає, а чи не найкраща в Оксани Забужко[…]
	— Костянтин Родик

Джерела

• Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу. — Київ: Комора, 2021. — 96 с. — ISBN 978-617-7286-70-6