Шарлотта Бронте

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарлотта Бронте
CharlotteBronte.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Шарло́тта Бро́нте (англ. Charlotte Brontë; 1816–1855) — англійська поетеса і романістка.

Цитати[ред.]

  •  

Бездіяльність монарха розвиває здібності прем'єр-міністра.

  •  

Чоловікам, та й жінкам теж, потрібен обман; якщо вони не стикаються з ним, вони самі його створюють.

  •  

Так уже влаштоване життя, що нічого в ньому заздалегідь не передбачиш.

  •  

Поважай себе настільки, щоб не віддавати всі сили душі і серця тому, кому вони не потрібні.

  •  

Я намагаюся не дивитися вперед чи назад, а намагаюся дивитися вгору.

 

англ. I avoid looking forward or backward, and try to keep looking upward[1].

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 21 квітня 2016 року.
  •  

Бути разом означає для нас почуватися так само невимушено, як і на самоті, і так само весело, як і у товаристві.

 

англ. To be together is for us to be at once as free as in solitude, as gay as in company[2].

  •  

Кажуть, що людину повинно вдовольняти спокійне життя, але це не так: їй потрібна діяльність, і, якщо її позбавлено цього, вона її собі придумує[3]«Джейн Ейр»

 

It is in vain to say human beings ought to be satisfied with tranquility: they must have action; and they will make it if they cannot find it

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 31 березня 2016 року.
  •  

Я не хотіла його любити: читач знає, з яким болем я викорінювала в своїй душі перші парості цього кохання. Та досить було мені подивитися на нього, як вони знову проросли й буйно зазеленіли! Не глянувши й оком на мене, він змушував любити себе[3]«Джейн Ейр»

 

I had not intended to love him; the reader knows I had wrought hard to extirpate from my soul the germs of love there detected; and now, at the first renewed view of him, they spontaneously arrived, green and strong! He made me love him without looking at me

Про Шарлотту Бронте[ред.]

  •  

Брюссель – один із надважливих етапів життя письменниці. Зрештою, він став основою не тільки останнього «Вільєтту», а й першого «Учителя», саме про нього Бронте захотіла писати в першій великій прозі. Два роки у Брюсселі – єдині, які Шарлотта провела окремо від родини. А ще цей час зветься Константен Еґер – тамтешній її вчитель французької. Одружений із директоркою школи. Шарлотті двадцять шість років, і вона єдиний раз у житті шалено закохана[4]. — З есею «Шарлотта Бронте»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Вірджинія Вулф казала, що «Вільєтт» можна звести до трьох повідомлень: «Я люблю. Я ненавиджу. Я страждаю». […] «Вільєтт» – єдина проза, яку Бронте писала в повній самотності: сестри вже померли, майбутній чоловік іще не вийшов з тіні[5]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра
  •  

В одному з листів під час роботи над «Вільєттом» Шарлотта писала, що потребує одиночної камери, звідки вийде або з готовим твором, або попрощавшись із літературою. В цей час вона вже втратила всіх близьких, окрім батька. Вона веде одноманітне життя в глухій провінції одинадцять місяців на рік і один місяць живе в Лондоні, де на неї чекає гучна слава автора «Джейн Ейр». Це виснажує її. Але вона досі мріє про усамітнення – існуючи майже в повній ізоляції[5]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра
  •  

За згадкою першої біографки Бронте, Шарлотта мала чотири пропозиції заміжжя й пристала тільки на останню. Вийшла за вікарія з батькової парафії, який вісім років здобував її увагу. І цьому чоловіку вона теж не відразу дала згоду, а за дев’ять місяців після весілля померла, будучи вагітною. Померла, здається, від зневоднення й голоду, бо фізично не могла їсти через сильний токсикоз. Після заміжжя нібито більше не писала, чернетку останнього незакінченого роману датують часом заручин[5]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра
  •  

У Джейн Ейр мало є від Шарлотти Бронте. Хіба що недооприявлена жіночність, тиха некрасивість, уміння роками мовчати, попри живу вдачу. Не там шукати автопортретів треба. І пам’ятайте, що Бронте постулювала тезу «уява на службі у правди життя»; її історії – про безпосередньо пережитий емоційний досвід, навіть якщо це не її історії[4]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра
  •  

Шарлотті в міфі про сестер Бронте випав не містицизм (це пішло до Емілі), не невинна віра (це – Енн), а релігійна стійкість. Її Люсі з Полем надовго розстаються, бо всі навколо певні: шлюб католика й протестантки неможливий. Поль їде на три роки в Вест-Індію, а Люсі відкриває свою школу. І скаже, що ті три роки – її найщасливіші, вони гартували наміри. Хоча Риму вірити все ж не треба, повторює[6]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра
  •  

Якщо ми шукатимемо в її творах психологічно достовірних фактів, знайдемо там саме таке сполучення «ненавиджу» і «самотність». І це, між іншим, про авторку, приречену до скону словесності виступати на чолі найвідомішої літературної групи – першу з сестер Бронте[5]. — З есею «Шарлотта Бронте»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

  1. як процитовано у книзі Elizabeth Gaskell. The Life of Charlotte Bronte. Запис датовано 15 січня 1849
  2. Charlotte Brontë. Jane Eyre. — Nicholson & Sons, 1900.
  3. а б Шарлотта Бронте. «Джейн Ейр». Переклав з англійської Петро Соколовський
  4. а б Ніч на Венері, 2020, с. 99
  5. а б в г Ніч на Венері, 2020, с. 101
  6. Ніч на Венері, 2020, с. 100

Джерела[ред.]