| Розумна людина має знаходити достатню компанію в собі[1]. |
|
|
|
|
| Чесні люди не приховують свої вчинки[1]. |
|
|
|
|
| Якби я могла, то завжди працювала б мовчки та в темряві, і нехай мої зусилля будуть відомі завдяки їхнім результатам[1]. |
|
|
|
|
| Більш моя думка не літає
Під небеса. Не здійнятись ніяк.
Крила складаю, де вереск вкриває
Серце твоє. Назавжди, чи не так[2][3]? |
|
|
|
|
| Стоїчна людина
Кохання й дібр не прагну я,
Їм кину посмішку;
Про славу мрії сон снував
Та щез на досвітку[4][3]. |
|
|
|
|
| Бронте – насамперед поетеса, хоча її поезія й не здобула слави, що дісталась роману (тільки завдяки уважному перечитуванню на початку XX століття). Еліс Белл видав свої вірші 1846-го разом із двома іншими «братами» в одній маленькій книжечці. Продалися лише два примірники, хоча єдиний позитивний відгук зауважив саме «природну стихію» поезій. На роман теж не очікував успіх. Уже по смерті сестри Шарлотта відреагувала й перевидала її твори, але й тоді на них дивились, як на незрозумілий курйоз. Занадто-бо незручні, «нежіночі», занадто сильну продукують емоцію[3]. — З есею «Емілія Бронте»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|
|
|
|
| |
— Ганна Улюра |
| У всіх популярних і наукових книжках про Емілію блукає згадка: поховали її в труні завширшки шістнадцять дюймів. На цьому факті часто наголошують. Шістнадцять дюймів – сорок сантиметрів, дівчина була майже безтілесною, вона наче розчинилася в фізичному просторі так само, як і в просторі літератури. Між тим, рукописів і автографів цієї Бронте так само дуже-дуже мало, хіба п’ять-сім документів – її видавці були надто недбалі, щоби щось зберігати, а писати листів вона не любила[5]. — З есею «Емілія Бронте» |
|
|
|
|
| |
— Ганна Улюра |
| У дітей Бронте була забавка, вони грались іграшковими солдатиками і придумали для них цілі держави. Емілія вигадала дві – Ґондал і Ґаалдін, монархічний острів роялістів і тропічну колонію з сильним впливом республіканців. (Усі Бронте захоплювалися політикою.) Дія більшості її віршів відбувається на просторах цих двох держав. Разом текстів десь дві сотні, й близько семи десятків із них написані або з погляду однієї жінки, або про неї[3]. — З есею «Емілія Бронте» |
|
|
|
|
| |
— Ганна Улюра |
| Шарлотта в передмові до перевидання текстів Емілії писала, що створивши такої сили й привабливості образи грішників, середульша Бронте «не знала, що творила». Біда в тому, що цього не знаємо і ми, і навряд дізнаємося. Отже маємо те що маємо: авторка однієї поетичної збірки, одного роману, зріст – 170 см, ширина труни – 16 дюймів[6]. — З есею «Емілія Бронте» |
|
|
|
|
| |
— Ганна Улюра |