Святий Вечір

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Вікіпедія
Шопка у Вифлеємі, між православною церквою Різдва Христового та міською площею (2014 р.)

Святи́й ве́чір (також Святве́чір, Бага́та кутя́, Віґі́лія) — одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й східні церкви, які використовують григоріанський і новоюліанський календар, відзначають Святий Вечір 24 грудня, а християнські церкви, які використовують юліанський календар, — 6 січня.

Цитати[ред.]

  •  

Залежно від історико-етнографічного району Святий вечір, який ми традиційно відзначаємо 6 січня, називали Дідовим вечором, Вилією або Першою колядою. Натомість Щедрим вечором, наприклад, на Надсянні, іменували 18 січня, а на Поліссі — 13-те. Поліщуки взагалі святкували три Святі вечори: 6, 13 і 18 січня. При чому 6-го і 18-го на столі була пісна їжа, а 13-го — скоромна. На Поліссі вважали, що перший Святий вечір — на врожай, другий (Щедрий вечір) — на худобу, а третій — на здоров’я, хоча в деяких етнографічних районах могли трактувати й навпаки[1]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора»

  Михайло Глушко
  •  

Лише на початку ХХ століття помешкання почали прикрашати «павуками», а заможніші ще й оздоблювати ялинковими прикрасами. Така мода поширилась у 1920—1930-х роках, бо до того в селі ялинок не ставили. Найбільша прикраса на Різдвяні свята — сніп, солома, сіно. Якщо в оселі димохід уже був виведений на горище, то ще й вішали рушники і тканини. Останнє, що робили перед вечерею, — це готували різні страви[1]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора»

  — Михайло Глушко
  •  

На Святвечір, коли засяє перша зірка, українці вносили до світлиці сіно та солому. Сіном притрушували стіл і підлогу під столом та на покуті. Солому розкидали по кімнаті. Солома й сіно для того, щоб у них гостили душі. У них немає зерна, яке може прорости, вони — зі світу мертвих[2]. — Зі статті «Яким було різдво перед Різдвом» (2023)

  — Ярослава Музиченко
  •  

На українському святвечірньому столі обов’язково має бути риба — смажена, печена чи варена. Це також загальноєвропейський звичай. Риба — як і всі різдвяні «магічні» страви і предмети — символ родючости та плодючости. Згадаймо лишень, що означає жінці побачити уві сні рибу, або ж численні казки, де жінка, з’ївши шматок риби, вагітніє. Литовці готують на Святвечір оселедець — силке. А норвежці частуються тріскою з масляним соусом. Цікаво, що словаки клали в гаманець луску з різдвяного коропа, щоби мати багато грошей[2]. — Зі статті «Яким було різдво перед Різдвом» (2023)

  — Ярослава Музиченко
  •  

Перед вечерею господар (дід або син) традиційно заносив до хати солому чи сніп, або й отаву (дрібне сіно другого покосу). Коли батько заходив, то вітався: «Христос сі Рождає!», «Дай, Боже, добрий вечір!», «Сійся, родися, жито, пшениця, ячмінь — як кінь, овес — як пес, бураки — як ходаки!». Залежно від віншування присутні в хаті мали відповісти: «Славімо Його!», «Дай, Боже!», «Най ся роди, най ся роди!»...
На Гуцульщині та Бойківщині, коли сідали вечеряти, то дуже щільно зачиняли двері, щоби не зайшли непрошені гості. Окрім того вважали, що на вечері присутні також душі покійних предків. Для них окремо, на вікно, відкладали по ложці кожної страви[1]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора»

  — Михайло Глушко
  •  

Святкова вечеря починалася з того, що батько запалював свічку і благословляв родину: «Дав нам Бог цих свят дочекати разом зі всією сім’єю, то, дай Боже, і наступних в мирі і злагоді дочекатися». Після цього всі молились. За столом сідали за старшинством. Вечерю починали не з куті, а з часнику, бо вважали, що він виганяє всіх злих духів та забезпечує здоров’я родині. Однак так було не скрізь. На Надсянні спершу їли варену капусту, так званий «квасок», а закінчували трапезу кутею. У деяких місцевостях починали з риби і хліба[1]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора»

  — Михайло Глушко
  •  

У Карпатах після вечері починали колядувати. Свічка, яку запалили на Святвечір, мала горіти всю ніч. Коли гасили, то звертали увагу на те, куди йде дим: якщо до дверей, то вважали, що хтось із рідні невдовзі помре, якщо дим ішов догори, то це означало, що всі будуть живі і здорові. Пастухи після вечері ложок не мили, зв’язували їх і клали під скатертину, під сіно, щоби не розбігалася худоба. У деяких місцевостях після вечері був звичай відвідувати близьких, починали віншувати й колядувати під вікнами[1]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора»

  — Михайло Глушко
  •  

Українці кладуть по кутках столу на Святвечір горіхи та роздають їх колядникам. Це також символ родючости. Словаки та серби у переддень Різдва розкидали горіхи по кутах світлиці, щоб майбутній рік був урожайним. Британці ставлять миску з горіхами на різдвяний стіл. Багато народів готують із горіхами особливі святвечірні страви[2]. — Зі статті «Яким було різдво перед Різдвом» (2023)

  — Ярослава Музиченко

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg