Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами — понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку — і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…[3][2]
Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі.[6]
…вони створили жлобський продукт, і жлоби чи рогулі мають їх за своїх. Мільйони переглядів у YouTube свідчать про те, що народ цей гурт цінує… але жлобам мало треба. Їм же не потрібен жоден розвиток, бо вони одну пісню можуть слухати роками. Тому в цього проекту є популярність — серед людей з освітою плюс-мінус ПТУ.[7] — Про гурт «Дзідзьо» («А я сяду у каділак»)
Про трасу Кривий-Ріг — Олександрія:
Я би назвав її спа-салоном, панове депутати. Не треба тратити бабки на то, щоби ходити і мнути свою жопу на дорогих масажистів, просто-напросто — сідайте на «таврію», знімайте крісло, жопу — на банановий ящик, і в цюйво ямку — йобс! І не треба, не треба ні масажа, не треба ламати собі голову куда піти в фітнес-клуб, всьо приходить само-собою. Дякую вам за ту хуйню.[8][9]
Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете[2]!
Поки китайці побудували Великий китайський мур, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще протягом якогось часу вони винайшли порох, папір і купу всяких різноманітних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і до цих пір думають, що з нею зробити[2].
Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Достатньо включити фантазію і облаштувати той мінімум, який маємо, щоб почувати себе краще[2].
Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей[2].
Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові[2].
↑Кузьма Скрябін. А я сяду у каділак // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 321. — ISBN 978-966-97344-0-2.