Бардецький Віталій Ярославович
Віталій Бардецький | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Віталій Ярославович Барде́цький (прізвисько Бард; нар. 19 липня 1970, Бучач) — український музичний журналіст, продюсер, редактор, сценарист, підприємець.
Цитати
[ред.]Багато музикантів перебралося в метрополію. Перейшло на російську мову як лексично, так і музично. Бо насправді навіть за ритмом російська традиційна, та й поп-музика, зовсім інакша, порівняно з українською. |
З кінця 70-х до кінця 80-х у популярній музиці України не було майже нічого вартого уваги. |
Казати, ніби до кінця 80-х нічого не було, — порушувати саму концепцію формування української культурної парадигми, особливо для нового покоління музикантів. Важливо розуміти, звідки все почалося. Були українські 30-ті. Потім українські 60-70-ті. Потім київський андеграунд кінця 80-х. І тоді ти вже бачиш усю картинку[1]. |
Насправді «вусатий фанк» був головною сценою Радянського Союзу, принаймні впродовж 10 років. ВІА «Кобза» давав по 300 концертів на рік. Зараз гурти стільки не виступають. Це був найбільший тренд в СРСР. Уже потім пішов російський наратив, у тому числі «Стиляги», який романтизував ту епоху. І він витіснив український, наче його й не було[1]. |
Насправді музиканти грали симбіоз сільських текстів і урбаністичної музики. І ця музика стала дуже актуальною. Настільки, що навіть сьогодні молодь це слухає й думає, ніби це «свіжак», стилізація якась[1]. |
Пізній «вусатий фанк» дійсно став саме тим, чого від нього прагнула партія. Це уніфікована музика на сильну долю, на відміну від синкопованих ритмів, з яких усе починалося. Всі виконавці виглядали приблизно однаково, з музики зникли синкопи, які, власне, робили цю музику фанком[1]. |
Українська сцена в певний момент закінчилася. Для цього є природні причини й штучні. Природні — кожен тренд закінчується. Смаки людей змінюються, та й музика банально набридає. Штучні — якщо ми подивимось на історію України, то центральна влада пригноблювала все українське, якщо воно було модерновим та урбаністичним[1]. |
«Червона рута» — це найвища точка «вусатого фанку» та водночас інша сцена. Івасюк, безумовно, геній, але він виник не на порожньому місці. До нього була створена база. Він її вдало використав і зробив найкращу пісню Радянського Союзу всіх часів[1]. |
Я бачу велику протестність цієї сцени з точки зору естетики. Фанкова естетика — естетика західного світу, цивілізації. І в цьому її протестність була значно більшою, ніж у всіх «перебудовних» рок-гуртів разом узятих. Ця музика просто підривала засади радянської людини зсередини[1]. |
Примітки
[ред.]