Перейти до вмісту

Бардецький Віталій Ярославович

Матеріал з Вікіцитат
Віталій Бардецький
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Віталій Ярославович Барде́цький (прізвисько Бард; нар. 19 липня 1970, Бучач) — український музичний журналіст, продюсер, редактор, сценарист, підприємець.

Цитати

[ред.]
  •  

Багато музикантів перебралося в метрополію. Перейшло на російську мову як лексично, так і музично. Бо насправді навіть за ритмом російська традиційна, та й поп-музика, зовсім інакша, порівняно з українською.
Мене періодично питають: а де ж ти там фанк побачив? Ці люди ніби чекають на темношкірих парубків, як в Америці. Історично, візуально в нас інша історія. Проте суто ритмічно — це фанк. Бо все базувалося на традиційній музиці. А традиційна музика Карпат уже є прифанкованою[1].

  •  

Виникає враження, ніби український поп 90-х виник нізвідки. Але будь-яка людина, що хоч трошки розуміється на культурних процесах, знає, що такого не може бути. Щось із чогось витікає. А в нас цей період, 1960—1980-ті, — просто викреслений. Для людини мого віку там ніби нічого й не існувало[1].

  •  

З кінця 70-х до кінця 80-х у популярній музиці України не було майже нічого вартого уваги.
Подібні процеси відбувалися і у світі, фанк зникав. Просто на Заході в цей час з’явилися панк і нова хвиля. А в радянській Україні вони просто не могли з’явитися. Тому в нас постпанк почав виникати наприкінці 80-х, коли в світі він уже закінчився[1].

  •  

Казати, ніби до кінця 80-х нічого не було, — порушувати саму концепцію формування української культурної парадигми, особливо для нового покоління музикантів. Важливо розуміти, звідки все почалося. Були українські 30-ті. Потім українські 60-70-ті. Потім київський андеграунд кінця 80-х. І тоді ти вже бачиш усю картинку[1].

  •  

Насправді «вусатий фанк» був головною сценою Радянського Союзу, принаймні впродовж 10 років. ВІА «Кобза» давав по 300 концертів на рік. Зараз гурти стільки не виступають. Це був найбільший тренд в СРСР. Уже потім пішов російський наратив, у тому числі «Стиляги», який романтизував ту епоху. І він витіснив український, наче його й не було[1].

  •  

Насправді музиканти грали симбіоз сільських текстів і урбаністичної музики. І ця музика стала дуже актуальною. Настільки, що навіть сьогодні молодь це слухає й думає, ніби це «свіжак», стилізація якась[1].

  •  

Пізній «вусатий фанк» дійсно став саме тим, чого від нього прагнула партія. Це уніфікована музика на сильну долю, на відміну від синкопованих ритмів, з яких усе починалося. Всі виконавці виглядали приблизно однаково, з музики зникли синкопи, які, власне, робили цю музику фанком[1].

  •  

Українська сцена в певний момент закінчилася. Для цього є природні причини й штучні. Природні — кожен тренд закінчується. Смаки людей змінюються, та й музика банально набридає. Штучні — якщо ми подивимось на історію України, то центральна влада пригноблювала все українське, якщо воно було модерновим та урбаністичним[1].

  •  

«Червона рута» — це найвища точка «вусатого фанку» та водночас інша сцена. Івасюк, безумовно, геній, але він виник не на порожньому місці. До нього була створена база. Він її вдало використав і зробив найкращу пісню Радянського Союзу всіх часів[1].

  •  

Я бачу велику протестність цієї сцени з точки зору естетики. Фанкова естетика — естетика західного світу, цивілізації. І в цьому її протестність була значно більшою, ніж у всіх «перебудовних» рок-гуртів разом узятих. Ця музика просто підривала засади радянської людини зсередини[1].

Примітки

[ред.]