Київська Русь

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Княжа дружина

Ки́ївська Русь (або просто Русь) — середньовічна держава на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століття.

Цитати[ред.]

  •  

І сів Олег, князюючи в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю[1]. — З літопису

  •  

«Русь» — це державне поняття, а не етнічне.

  — Пантелеймон Ковалів, мовознавець[2]
  •  

Українська династія занесла з півдня на північ і свою державну назву Русь, а спільність держави зробила цю назву спільною для півночі й півдня вже в давнину — це була тільки державна назва, до того, можливо, й не своя, політичний термін спільний спочатку на Сході для півдня й півночі, але головно для півдня, а не термін якоїсь племінної чи мовної спільноти.

  Іван Огієнко[2]
  •  

Київська Русь, і, відповідно, Київська держава, народилася на березі великого степового океану. Уявіть собі Великий Степ, що починається біля Великої Китайської Стіни — степи Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу і степами України та Угорщини вона закінчується біля Альп. Великий степ, що охоплює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників[3]. — Ефект високого неба»

  Сергій Борисович Кримський
  •  

Київська Свята Русь творила неповторну будову в европейських віках: народ і церква зблизились так, що становили цілість, і ця формація ввій­шла за висловом новочасного західного мислителя, в «метафізичну структуру історичної надії» цілком відповідно до її вдачі, до народної душі. Для неї Володимир святий став першим і найяснішим світочем; як названо в билиних «красним сонцем» Землі Руської. З його почину християнство в нас, на відміну від візантійщини, забороняє жорстокість у судівництві; всякі, прийняті в Візанітії тілекалічення: виколю­вання очей, відрізання носів, вух, язиків, ніг, рук, – замінено грошовою виплатою[4].
З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1981 року

  Василь Барка
  •  

Посеред рівнини, зелене безмежжя якої тягнеться, скільки сягає око, несе свої води велична річка Дніпро; її неквапливий плин позначено бистринами та озерами, а навесні Дніпрова вода забарвлюється у сапфірові тони й мерехтить на тлі смарагдово краєвиду. Це головна транспортна артерія — і не лише для людей, а й для птахів, що з наближенням холодів широкими зграями перелітають річку, кваплячись дістатися тепліших берегів Чорного моря. Рутенія Анни — це, врешті-решт, клімат із великими перепадами: щозими — три довгі сніжні місяці, а щоліта — задушлива спека[5]. — «Анна Київська. Дружина Генріха І»

  Філіпп Делорм
  •  

У давньоруських містах головний храм мав семантичну функцію — він виражав місію князівства. У Переяславському князівстві головний храм — Михаїла, воїна, проводиря небесного воїнства; це прикордонне, степове князівство, що захищало Русь від кочівників. У Чернігові головний храм — Спасу (Чернігівське князівство претендувало на перше місце серед руських земель). Це було найбільше князівство — від Курська до Тьмутаракані. У Києві — головний храм — Софія. Софія — за християнським богослов’ям — друге обличчя Трійці, тобто Христос[6]. — Ефект високого неба»

  — Сергій Борисович Кримський

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
  • Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ: Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4
  • Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3