Багато хто вивчає історію крізь призму економічних процесів і шукає в економіці причини і наслідки певних подій. Для мене ж історія – це передусім люди, які прийняли виклик своєї епохи, це тінь, яку вони відкидають на полотно часу[1].
За часів Ярослава Мудрого ще не було такого поняття як держава, тоді були сильні міста, якими керували князі, часто вони були родичами – на цьому і базувалися політичні союзи. Ярослав без сумнівів був великим князем, але й в інших містах була сильна влада – у Смоленську, Половську, Володимирі тощо. У тогочасній Франції ситуація була подібною. Що цікаво, сім’ї князів Ярослава і Володимира мають скандинавське коріння, так само як і французькі королі[1].
Історію творять конкретні постаті. І саме тому вони потребують нашого розуміння і нашої уваги. Навіть цілі століття потому[1].
Коли я працював із життєписом Анни, то багато читав, шукав поетичні джерела того часу. Є такий відомий гобелен із зображенням Гійома Завойовника, створений приблизно у тому ж році, коли відбулося весілля Генріха I та Анни Київської. Коли я роздивлявся цей гобелен, то ніби подорожував у часі, і це допомагало мені відчути дух тієї епохи. Якби я просто писав біографію Анни, то вся інформація вмістилася б на трьох сторінках[1].
Люди схильні заглядати у своє історичне минуле і намагатися передбачити своє майбутнє. Але це неможливо[1].
Ми, французи, дуже мало знаємо про Україну, про вашу культуру, минувшину. Саме тому мені було цікаво досліджувати життя княжни і королеви, яка об’єднує долі наших країн[1].
Якось у 2010 році Ґонзаґ запросив мене у Санліс, де знаходиться Абатство святого Вінсента, засноване та побудоване на початку XI століття за ініціативою Анни Київської. В ці дні був такий ажіотаж навколо теми України і Києва та навколо імені Анни Київської, що я відчув: час цієї історії настав, і написати її доведеться мені[1].
Коли почав шукати інформацію про королеву, виявилося що достовірних відомостей дуже мало, натомість є закоренілий міф. У ХІХ столітті, коли французький і російський двори зміцнювали свої стосунки і формували політичний альянс, їм потрібна була персона, яка би пов’язувала одну частину світу з іншою. На цю роль якнайкраще підійшла Анна Київська[1].
У ХІХ столітті вона стала Anna de Rus, а її образ «збагатився» такими деталями, які не знаходять підтвердження в історичних документах. Дочка Ярослава Мудрого справді залишила загадковий слід в історії Франції – перший і єдиний раз ми так далеко пішли шукати нашу королеву. Це був справжній похід за Анною[1].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
