Кричевський Василь Григорович

Василь Кричевський

Марка України 1997 року

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Васи́ль Григо́рович Криче́вський (31 грудня 1872 (12 січня 1873), с. Ворожба, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 15 листопада 1952, Каракас, Венесуела) — український художник, архітектор, графік, творець стильового напряму Український архітектурний модерн, засновник української професійної університетської архітектурної та художньої освіти.

Цитати

Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка»

Приступаючи до праці над фільмом «Життя й творчість Тараса Шевченка», постановив собі стати на рівень художньої, історичної й побутової правди. Треба було поринути в економічний і етнографічний побут України за 100 літ назад‚ з’ясувати собі ввесь соціяльно-економічний уклад життя кріпацької доби.

Панщина, неволя... Для кріпака – не святочний побут, а буденний, повний важкої праці. Жодних машин для помочі. Все – своїми руками: і хліб, і хата, і одежа, і посуд, і начиння... І на себе, і на пана. Спосіб сполучення – первобутній – на конях і волах. (...). Ніякої поетизації побуту, але й ніякої фальші і безграмотного нехтування подробицями. От завдання, яке я собі поставив.

Щоб досягти, по можливості, історичної достатности, треба було вишукати відповідний матеріял. Для цього я почав студіювати не романтично-побутову літературу українську й не кустарні склади з мереживом і густою різьбою, а історичні документи і побутові дані по архівах, бібліотеках, художньо-етнографічних музеях. (...).

Щодня я обходив базари, крамниці, ятки, вишукуючи селянську одіж та матерію. Цілими днями рився по музеях, архівах, бібліотеках, книгарнях, букіністах. Оглядав приватні збірки й колекції. Крім Шевченкових малюнків етнографічного характеру, я обслідував картини, рисунки й фотографії Шевченкової доби (...).

Скрізь по селах доводилось з’ясовувати мету нашої подорожі, і скрізь ми зустрічали зневір’я. Видно було, що дядьки, слухаючи нас і потакуючи, думають: «Щось тут не так! Оце нібито вам і справді потрібна ота свитка драна, що Марія під дитину стеле!», «Щось то ви друге виглядаєте, та не признаєтесь!». Не хотіли нічого показувати та продавати (...).

Праця моя ускладнювалась тепер тим, що я мусив найти місцевість, подібну до Кирилівки, і обов’язково з панським палацом, близько од залізниці. Експедиція виїздила до Кирилівки і повернулась з сумним висновком: ніяк не можна знімати сцен з дитинства Шевченка на його батьківщині. Кирилівка розрослася і зіллялась з Моринцями. Могила, що біля неї заблудився малий Тарас, шукаючи залізних стовпів, опинилась тепер серед села і на ній збудовано хату. Село перетворилося в містечко, багато хат вкрито залізом. Подвір’я Шевченка змінилось. Хата нова.

Почалися жнива. Заснували по селі панські прикажчики в високих кашкетах і особливих жилетах кріпацького крою (за Мартиновичем), за викройкою, зробленою мені дідом-кравцем з-під Золотоноші (село Білоусівка). Піп і попадя – за музейними портретами, жінки в старосвітських очіпках і плахтах, дядьки в штанях, з широкою матнею і в сорочках. Дядькам дуже вподобалась одежа – «саме для жнив, вільно в полі робити з широкими рукавами, ніж в теперішньому вузькому».

З чумацькою валкою було особливо багато мороки. Сонця не було видно. Переодягнені чумаками дядьки з волами сиділи вже другу добу й лаялись. Вдома кипіла робота, і їх пекла нетерплячка скоріше вернутися на жнива, а тут не пускають. Небо хмарилось, і Завелєв, оператор, рішуче заявляє, що знімати не можна. Великі важкі воли, запряжені в незграбні мажі, красені дядьки в довгих чумацьких киреях – все це розташувалося на вузькій вуличці в повній «бойовій готовності». Нарешті – сонце! Дядьки підбадьорились.

В Києві мали пройти сцени з приїздом Шевченка на Україну, з похороном. Тепер мені уже доводилось повсякчас пильно слідкувати, щоб ні одна дрібниця з сучасного життя – ні вивіска, ні електричний ліхтар, ні проводи, ні нова будова – ніщо під час зйомки не увійшло в поле кадру і не зіпсувало картини.

В сцені з виносом труни Шевченка з церкви Різдва на Подолі довелось набратися немало клопоту. Сама церква лишилась без архітектурних змін. Тільки середні двері, через які треба було виносити труну, давно були забиті, закладені і зсередини заставлені іконами. Прийшлось за день до зйомки розмурувать їх. Зранку почалась зйомка. На руках студентів – Шевченкова труна. Чоловік 500 натурщиків, одягнутих в костюми 60-х років. Приятелі поета – Лазаревський, Честахівський, родичі, прихильники, діти, хор і... поліція та кінні жандарми...

Для сцен з могилою Шевченка ми найшли місце біля Лаври, на одкосах. Робити зйомки на самій могилі поета під Каневом не можна було, бо могила перероблена по-новому, і замість хреста стоїть новий пам’ятник. Ми відшукали відповідне місце: той же схил, як і на могилі під Каневом, той же задніпрянський краєвид. Насипали могилу. Але по той бік Дніпра, якраз на фоні задніпрянського пейзажу, стояв док з підйомними кранами. Весь дикий, блідий пейзаж характерного Лівобережжя псувався.

Хату Тарасових батьків, дяківські й інші я будував за відомими мені старими зразками і матеріялами, взятими з різних музеїв. Прості хати я особливо старанно деталізував. Стіни обробляв так, щоб вони були вимащені глиною і почувався зруб, а не дикт. Дерево на лавах, дверях, миснику, вікнах я спеціяльно обробив під старе, многолітнє, а не фарбоване‚ як досі робили для кіно.

В добу Шевченка доживав свій вік стиль empire з його спокійними, сухуватими лініями. Його я й уживав здебільшого, надаючи йому де треба відтінків українського провінціалізму, користуючись фотографіями старих панських маєтків. Так, для спальні Енґельгардта я використав interieur в строгому empire строгановського будинку з села Хотінь Сумського повіту на Харківщині.

Для віденського будинку Енґельгардта, маючи на увазі, що в старому небагатому місті переважно були або безстильні, або ренесансові будинки, я вжив ренесанс і в архітектурі, і в меблях, які дістав в одеському музеї. Для кімнат старого Енґельгардта на селі я вжив змішаний стиль невловимого переходу від ренесансу до empire, пам’ятаючи, що тут і архітектура, і реквізит могли бути давнішого стилю, а не новішого. Тут я використав архітектуру козелецького будинку Розумовського (середина 18-го віку). Меблі – ранній empire. Килими справжні (музею Академії наук): один датований 1812 pоком, другий 18-го віку. Портрети, люстри, книжки, чорнильні прибори, піч в ніші кахляна і т. д. – все одповідало стилю й добі. Так робився «Тарас Шевченко».

Про Василя Кричевського

	Робота таких творців, як В. Кричевський (...) свідчить за те, що інтереси кіно – суть інтереси всієї культури, що кіно не є пасербом її, а наймолодшим і чи не найулюбленішим сином... Принісши сюди свої знання, свій досвід і свій хист, він чи не перший вдарив по тій потворній марі «пейзанства», що так міцно була засіла в нашому кіно... Він почав учити абетці українознавства наших кінематографістів». — Оцінка роботи художника-постановника фільму «Тарас Шевченко»
	— Микола Бажан