Тарас Шевченко (фільм, 1926)
«Тарас Шевченко» — російськомовний радянський двосерійний німий фільм 1926 року про життя Тараса Шевченка. Режисер фільму — Петро Чардинін. Роль Тараса Шевченка зіграв Амвросій Бучма. Виробництво здійснила 1-ша кінофабрика Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) в Одесі.
Цитати про фільм[ред.]
Щоб досягти, по можливості, історичної достатности, треба було вишукати відповідний матеріял. Для цього я почав студіювати не романтично-побутову літературу українську й не кустарні склади з мереживом і густою різьбою, а історичні документи і побутові дані по архівах, бібліотеках, художньо-етнографічних музеях. (...)[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
Щодня я обходив базари, крамниці, ятки, вишукуючи селянську одіж та матерію. Цілими днями рився по музеях, архівах, бібліотеках, книгарнях, букіністах. Оглядав приватні збірки й колекції. Крім Шевченкових малюнків етнографічного характеру, я обслідував картини, рисунки й фотографії Шевченкової доби (...)[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
Праця моя ускладнювалась тепер тим, що я мусив найти місцевість, подібну до Кирилівки, і обов’язково з панським палацом, близько од залізниці. Експедиція виїздила до Кирилівки і повернулась з сумним висновком: ніяк не можна знімати сцен з дитинства Шевченка на його батьківщині. Кирилівка розрослася і зіллялась з Моринцями. Могила, що біля неї заблудився малий Тарас, шукаючи залізних стовпів, опинилась тепер серед села і на ній збудовано хату. Село перетворилося в містечко, багато хат вкрито залізом. Подвір’я Шевченка змінилось. Хата нова[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
З чумацькою валкою було особливо багато мороки. Сонця не було видно. Переодягнені чумаками дядьки з волами сиділи вже другу добу й лаялись. Вдома кипіла робота, і їх пекла нетерплячка скоріше вернутися на жнива, а тут не пускають. Небо хмарилось, і Завелєв, оператор, рішуче заявляє, що знімати не можна. |
|||||
| — Василь Кричевський |
В Києві мали пройти сцени з приїздом Шевченка на Україну, з похороном. Тепер мені уже доводилось повсякчас пильно слідкувати, щоб ні одна дрібниця з сучасного життя – ні вивіска, ні електричний ліхтар, ні проводи, ні нова будова – ніщо під час зйомки не увійшло в поле кадру і не зіпсувало картини[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
Хату Тарасових батьків, дяківські й інші я будував за відомими мені старими зразками і матеріялами, взятими з різних музеїв. Прості хати я особливо старанно деталізував. Стіни обробляв так, щоб вони були вимащені глиною і почувався зруб, а не дикт. Дерево на лавах, дверях, миснику, вікнах я спеціяльно обробив під старе, многолітнє, а не фарбоване‚ як досі робили для кіно[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
В добу Шевченка доживав свій вік стиль empire з його спокійними, сухуватими лініями. Його я й уживав здебільшого, надаючи йому де треба відтінків українського провінціалізму, користуючись фотографіями старих панських маєтків. Так, для спальні Енґельгардта я використав interieur в строгому empire строгановського будинку з села Хотінь Сумського повіту на Харківщині[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
Для віденського будинку Енґельгардта, маючи на увазі, що в старому небагатому місті переважно були або безстильні, або ренесансові будинки, я вжив ренесанс і в архітектурі, і в меблях, які дістав в одеському музеї. Для кімнат старого Енґельгардта на селі я вжив змішаний стиль невловимого переходу від ренесансу до empire, пам’ятаючи, що тут і архітектура, і реквізит могли бути давнішого стилю, а не новішого. Тут я використав архітектуру козелецького будинку Розумовського (середина 18-го віку). Меблі – ранній empire. Килими справжні (музею Академії наук): один датований 1812 pоком, другий 18-го віку. Портрети, люстри, книжки, чорнильні прибори, піч в ніші кахляна і т. д. – все одповідало стилю й добі. Так робився «Тарас Шевченко»[1]. — Зі споминів «Про роботу над фільмом про Тараса Шевченка» |
|||||
| — Василь Кричевський |
Стрічка довжиною 5178 метрів здобула успіх в Україні та за кордоном і стала найуспішнішим у СРСР кінофільмом за підсумками 1926 р. Подібне зрідка траплялося: прем’єра картини «Тарас Шевченко» у Києві відбулася 18 жовтня 1926 г. і з огляду на масовий інтерес глядача – 31 січня 1928 р. була влаштована у Москві[2]. — Зі статті «Амвросій Бучма. 2. У Королівстві арлекінів» |
|||||
| — Олександр Рудяченко |
Фільм став фактом історії українського кіно і не втратив свого значення як твір художній і донині значною мірою завдяки роботі Кричевського. У 1920-х роках «Тарас Шевченко» зазвучав як нове слово в кіно, про що писав Микола Бажан, який високо оцінив роботу художника-постановника Василя Кричевського: «Робота таких творців, як В. Кричевський (...) свідчить за те, що інтереси кіно – суть інтереси всієї культури, що кіно не є пасербом її, а наймолодшим і чи не найулюбленішим сином... Принісши сюди свої знання, свій досвід і свій хист, він чи не перший вдарив по тій потворній марі «пейзанства», що так міцно була засіла в нашому кіно... Він почав учити абетці українознавства наших кінематографістів»[3]. — Зі статті «Блокбастер 1920-х. «Тарас Шевченко» (1926) (Одеська кінофабрика ВУФКУ)» (2013) |
|||||
| — Лариса Брюховецька |
Посилання[ред.]
Примітки[ред.]
