Перейти до вмісту

Путівник по Галактиці для космотуристів

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Автостопом по Галактиці)

Путівник по Галактиці для космотуристів (1979, англ. The Hitchhiker's Guide to the Galaxy) — гумористичний науково-фантастичний роман британського письменника Дугласа Адамса. Перша частина серії «Путівник Галактикою».

Цитати з роману

[ред.]
  •  

Президент — посада багато в чому номінальна. Його функції не розпоряджатися владою, а відволікати від неї увагу[1].

  •  

Класична помилка, яку здійснюють проектувальники абсолютно надійних систем, — недооцінка винахідливості клінічних ідіотів[1].

  •  

Я витрачаю на тебе час по одній-єдиній причині — мені його дівати нікуди[1].

  •  

Дехто був переконаний в тому, що людям не варто було свого часу спускатися з дерев. Деякі йшли далі, і говорили, що і влазити-то на них не було потреби[1]...

  •  

Я вважаю за краще бути щасливим, ніж робити все як треба[1].

  •  

Ідеалізм, чиста наука, пошуки істини — все це дуже добре, але рано чи пізно, боюся, настає момент, коли починаєш підозрювати, що всією багатовимірною нескінченністю Всесвіту насправді заправляє жменька маніяків. І якщо мені має бути вибір, витратити ще десять мільйонів років на встановлення цього факту або просто взяти гроші і дати драла, то особисто я не проти розім'ятися[1].

  •  

Поезія вогонів займає третє місце серед найгіршої поезії у Всесвіті. Друге місце займає поезія азаготів з планети Крія. Коли їх Великий Бард Хрюкер Роздутий читав свою поему «Ода маленькому зеленому катишку, знайденому мною у себе під пахвою літнім ранком», четверо з публіки померли від внутрішнього крововиливу, а президент Центрально-Галактичної Ради Образотворчих Мистецтв вижив лише завдяки тому, що відгриз собі ногу[1].

  •  

Кажуть, що Хрюкер був «незадоволений» прийомом, наданим його поемі, і намірився було прочитати свою дванадцятитомну епічну працю, що має назву «Улюблене мною булькання в ванні», коли його товста кишка, у відчайдушній спробі врятувати життя і цивілізацію, проскочила через його горло і защемила мозок[1].

  •  

Тільки постарайтеся ніколи не зустрічатися з собою — це зазвичай викликає небажане замішання і досить сильний стрес[1].

  •  

Час — ілюзорний... час обіду ще ілюзорніший[1].

  •  

Ще дізнаєтеся, чим пахне загальний страйк філософів[1]!

  •  

...по-моєму, ми заощадимо багато часу, якщо я збожеволію прямо зараз[2].

  •  

— Послухайте! — почав він, а сам подумав: «Який чорт, молодість дається лише один раз!» — і викинувся з вікна. Принаймні, ініціатива залишилася за ним[2].

  •  

— Я думав — ти помер.
— У свій час я так теж думав, — підхопив Форд, — а потім на пару тижнів вирішив, що я — лимон. Жахливо повеселився — усі два тижні тільки й знав, що бовтався в джин з тоніком[2].

  •  

Ти не можеш бачити того, що бачу я, бо бачиш тільки те, що бачиш. Ти не можеш знати того, що знаю я, бо знаєш тільки те, що знаєш. Те, що бачу і знаю я, не можна просто взяти і приплюсувати до того, що бачиш і знаєш ти, бо вони різні за своєю природою. І замінити одне іншим теж не можна, бо тоді мені доведеться замінити всього тебе мною[2].

  •  

— Ну, скільки у нас рятувальних капсул?
— Жодної.
— Добре перерахував?
— Два рази[2].

  •  

— Я дуже шкодую, що не слухав, що мені говорила мама, коли я був маленький.
— І що ж вона говорила?
— Не знаю, я ж не слухав[2].

  •  

Артур був абсолютно щасливий. Його страшенно розчулювало, що в цей день всі його плани самі собою збувалися. Тільки двадцять хвилин тому він вирішив збожеволіти — і ось вже ганяється по лугах доісторичної Землі за честерфільдским диваном[2].

  •  

Час — це, так би мовити, найгірше місце з усіх, де тільки можна заблукати[2].

  •  

Людські істоти — великі пристосуванці[2].

  •  

У цієї планети є — точніше, була — одна проблема: більшість людей, що на ній жили, тільки те й робили, що страждали, оскільки не знаходили в житті щастя. Народжувалося безліч рішень, але майже всі вони зводилися до перерозподілу маленьких зелених клаптиків паперу — що саме по собі досить дивно, оскільки хто-хто, а маленькі зелені клаптики паперу ніяких страждань не відчували, бо щастя не шукали[2].

  •  

Шосе — це така штука, яка дає можливість одним індивідам мчати стрімголов з точки А в точку Б, в той час як інші можуть стрімголов мчати з точки Б в точку А. Люди, які живуть в точці В, розташованій прямо посередині, нерідко задають собі питання: чим же так чудова точка А, якщо туди рвуться натовпи з точки Б, і чому інших зводить з розуму точка Б? Вони частенько мріють, щоб люди раз і назавжди вирішили жити і працювати там, чорт забирай, де їм дійсно хочеться[2].

  •  

— Мене охопила страшна туга. Я підключився до його комп'ютера і детально виклав свої погляди на всесвіт.
— І що сталося?
— Він покінчив самогубством[2].

  •  

Якщо люди перестануть вправляти свій ротовий апарат, подумав він, у них почнуть працювати мізки[2].

  •  

Широко відомий і дуже важливим є той факт, що істина часто зовсім не така, якою здається. Наприклад, на планеті Земля люди завжди припускали, що вони розумніші від дельфінів, тому що вони придумали так багато: колесо, Нью-Йорк, війни і т. д., А дельфіни завжди тільки плескалися у воді і розважалися. Дельфіни ж, навпаки, завжди вважали себе розумнішими від людини — причому, з тієї ж самої причини[2].

  •  

Я приймаю рішення тільки про те, що стосується мого Всесвіту. Мій Всесвіт — це мої очі і мої вуха. Все інше — не більше ніж чутки[2].

  •  

Невже ж не можна побачити красу саду, не переконавши себе попередньо, що в ньому мешкають феї[2]?!

  •  

Тільки усним рахунком людина може довести комп'ютеру свою незалежність[2].

  •  

Особливо його дратувало те, що його постійно питали, чим він так роздратований[2].

  •  

Якусь мить нічого не відбувалося. Потім, через секунду-дві, нічого продовжило не відбуватися[2].

  •  

Наука, звичайно, творить чудеса, але щастя значно цінніше правоти[2].

  •  

Забавна штука життя. Здається, ось межа, гірше не буває... І тут стає ще гидотніше[2]!

  •  

Вони не ворухнуть і пальцем, щоб врятувати свою власну бабусю від Кровожерного Звіра Жукобола з Трааля, без наказу, завіреного в трьох примірниках, вхідного, вихідного, запитаного, загубленого, знайденого, переданого на загальне розслідування, знову втраченого, остаточно зотлілого і викинутого в сміття[2].

Див. також

[ред.]

Примітки

[ред.]