Cкоропадський Павло Петрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Cкоропадський Павло Петрович
Pavlo Skoropadsky.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Скоропа́дський Павло́ Петро́вич (3 [15] травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик.

Цитати[ред.]

  •  

Картина така: приїжджає змучений чоловік з комуністичного раю на Україну, звичайно про нього попередньо велося велике листування з данськими або німецькими посланниками в Петрограді чи Москві. (...) Після приїзду людина мовчить, спить, п'є і їсть - це перша стадія. Друга - хвалить, знаходить, що Україна прекрасна, і мова така милозвучна, і клімат хороший, і Київ красивий, і уряд хороший, все розумно - одним словом, рай! За цей час він встигає декого побачити з раніше прибулих і ось, так тижнів через два, входить в третю фазу. Ще веселий і люб'язний, знаходить, що все добре, але ось він їздив на візниках, вони вже дуже погані, і бруківка місцями неважлива, чому це тримають таких градоначальників. - Так дозвольте, кажеш йому, Ви згадайте, що в Совдепії було, ми ж усього місяця два як працюємо, хіба можна тепер думати про візників і мостових, дякуйте Богові, що Ви живі. - Так-то так, але все ж, - йде і на досить довгий термін. Я вже розумів, що для нього настала четверта фаза. Звичайно він вже не приходить додому, а його зустрічаєш або на вулиці, або ж де-небудь в театрі. Прекрасно одягнений, ситий, рум'яний і надзвичайно важливий. - Знаєте Ви, що я Вам скажу, Ваша Україна дурниця, не має ніяких даних для існування, безсумнівно, що все це буде знищено, потрібно творити єдину неподільну Росію, та й українців ніяких немає, це все вигадка німців. Потім, знаєте, ну чому це в уряді тримати таких людей, - і пішла критика, і критика без кінця.

 

Картина такая: приезжает измученный человек из коммунистического рая на Украину, обыкновенно о нем предварительно велась большая переписка с датскими или немецкими посланниками в Петрограде или Москве. (...) По приезде человек молчит, спит, пьет и ест — это первая стадия. Вторая — хвалит, находит, что Украина прелесть, и язык такой благозвучный, и климат хорош, и Киев красив, и правительство хорошее, все разумно — одним словом, рай! За это время он успевает кой-кого повидать из раньше приехавших и вот, так недели через две, входит в третью фазу. Еще весел и любезен, находит, что все хорошо, но вот он ездил на извозчиках, они уж очень плохи, и мостовая местами неважна, почему это держат таких градоначальников. - Да позвольте, говоришь ему, Вы вспомните, что в Совдепии было, мы ведь всего месяца два как работаем, разве можно теперь думать об извозчиках и мостовых, благодарите Бога, что Вы живы. - Так-то так, но все же, — уходит и на довольно долгий срок. Я уже понимал, что для него наступила четвертая фаза. Обыкновенно он уже не приходит на дом, а его встречаешь или на улице, или же где-нибудь в театре. Прекрасно одетый, сытый, румяный и чрезвычайно важный. — Знаете Вы, что я Вам скажу, Ваша Украина вздор, не имеет никаких данных для существования, несомненно, что все это будет уничтожено, нужно творить единую нераздельную Россию, да и украинцев никаких нет, это все выдумка немцев. Потом, знаете, ну почему это в правительстве держать таких людей, — и пошла критика, и критика без конца. [1]

Примітки[ред.]