Іван Орновський
Іван Орновський | |
Стаття у Вікіпедії |
Іван Орновський (бл. 1651 – після 1705) — український поет. Входив у літературний гурток Варлаама Ясинського. Був близький до літературного гуртка, що зібрався довкола гетьмана Івана Мазепи та його родини. Писав польською мовою, пересипаною латиною, і книжною українською. Авторки низки книг, зокрема першої книги про Харків.
Цитати
[ред.]Із поеми «Скарбниця дорогого каміння», Чернігів, 1693 р.
[ред.]...Одне бути може: |
Не заносся, людино, тебе це обманить[1]. |
Але пута й орел крутотвердії має[1]. |
Так як думку не може ніщо перегнати, |
Ні, я бачу, людині свого не творити, |
Хай рука твоя завше до праці тяжіє, |
Діяманти — славетні, не менше віншують |
Хто робить достойно, той честь здобуває[3]. |
Ще жоден не з’явився з правдою у світі, |
Найбільше те звитяжство варто шанувати, |
В віках у царстві людськім, той, власне, панує, |
Не штука карту світу в ланцюг закувати, |
Живе світ у руїні. Гинучи, вікує, |
Все в змінних фарбах світу з’єднано чудовно, |
Чи людська ненадійність вічне щось збудує, |
Крізь дах-бо хмари й небо також не побачиш[4]. |
Що в гордій думці людській надто вже пишніє, |
Забав публічна важкість голову звільняє, |
Знати: мало з предків той носив був звагу, |
В кого мозок є змінний — із уст це пізнати[5]. |
Язик-то є меч гострий. Як ним не владаєш, |
Зле й добре в язикові одному буває, |
Пуста мова пустого сумління є знаком, |
Не вельми той поваги має й мало віри |
Блискать зором страшливим, наче блискавками, |
Примітки
[ред.]Джерела
[ред.]- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7