Іван Орновський

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Орновський
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Іван Орновський (бл. 1651 – після 1705) — український поет. Входив у літературний гурток Варлаама Ясинського. Був близький до літературного гуртка, що зібрався довкола гетьмана Івана Мазепи та його родини. Писав польською мовою, пересипаною латиною, і книжною українською. Авторки низки книг, зокрема першої книги про Харків.

Цитати[ред.]

  • Хто робить достойно, той честь здобуває
  • Не заквітне троянда без терня рвачкого.
  • Де слова, там голосу жити.
  • Де ж бо цнота крісло має,
Там близько і нецнота поруч засідає.
  • Не заносся, людино, тебе це обманить.
  • Хизуватися пишне, не варто, небоже,
Думка людська здурити сама себе може.
  • Та як думку не може ніщо перегнати,
То й непевності мислі нічим не здолати.
  • Що на землі назвемо: вічне і незгасне,
Коротше од хвилини, бо воно дочасне.
  • Діаманти славетні не менше віншують
І верстат, на якому кристал той шліфують.
  • Живе світ у руїні. Гинучи, вікує...
  • Зла річ є незгода. Гонителька миру,
Сваха збурень пекельних. До вієн задира,
Підбивачка на братні заїлості люті.
  • Найбільше те звитязтво варто шанувати,
Коли добром закляті злості воювати.
  • Природа добродійна плід такий з’являє,
Що у злостивім серці він не проростає.
  • В віках, у царстві людськім, той, власне, панує,
Хто мудро сам собою і серцем керує.
  • На всій землі такої сили не назвати,
Щоб вічності могла би стало дорівняти.
  • Не штука карту світу в ланцюг закувати,
А спробуй свого серця повіддя тримати.
  • У тисячах що років твориться і кріпне,
Зникає у миг ока...
  • Чи ж людська ненадійність вічне щось збудує?..

Джерела[ред.]