Іван Орновський

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Орновський
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Іван Орновський (бл. 1651 – після 1705) — український поет. Входив у літературний гурток Варлаама Ясинського. Був близький до літературного гуртка, що зібрався довкола гетьмана Івана Мазепи та його родини. Писав польською мовою, пересипаною латиною, і книжною українською. Авторки низки книг, зокрема першої книги про Харків.

Цитати[ред.]

Із поеми «Скарбниця дорогого каміння», Чернігів, 1693 р.[ред.]

  •  

Там, де сльози з їдкого являються диму,
Чи ж ти будеш, як пташка, співати у риму[1]?

  •  

...Одне бути може:
Крутиш замисли людські, як хочеш, мій Боже[1]!

  •  

Не заносся, людино, тебе це обманить[1].

  •  

Але пута й орел крутотвердії має[1].

  •  

Хизуватися пишно не варто, небоже,
Думка людська здурити сама себе може[1].

  •  

Так як думку не може ніщо перегнати,
То й непевності мислі нічим не здолати,
Сну подібна вона, бо все криво з’являє,
Дасть розв’язку інакшу, аніж обіцяє[1].

  •  

Ні, я бачу, людині свого не творити,
По своїй мислі годі у світі цім жити[1].

  •  

Вірша лагідна скромність і лють ворогують:
Марс незгідно із Фебом[2] живуть і працюють[1].

  •  

Хай рука твоя завше до праці тяжіє,
Цнота з праці на славу надію леліє[3]!

  •  

Діяманти — славетні, не менше віншують
І верстат, на якому кристали шліфують[3].

  •  

Хто робить достойно, той честь здобуває[3].

  •  

Ще жоден не з’явився з правдою у світі,
Аби не доторкнулось цнот здобутих сміття
Бридких учинків. Де ж бо цнота крісло має,
Там близько і нецнота поруч засідає[3].

Із поеми «Багатий сад», Київ, 1705 р.[ред.]

  •  

Природа добродійна плід такий з'являє,
Що у злостивім серці він не проростає[3].

  •  

Найбільше те звитяжство варто шанувати,
Коли добром закляті злості воювати[3].

  •  

В віках у царстві людськім, той, власне, панує,
Хто мудро сам собою і серцем керує[3].

  •  

Не штука карту світу в ланцюг закувати,
А спробуй свого серця повіддя тримати[4].

  •  

Над добро у людині більшого не треба[4]!

  •  

Живе світ у руїні. Гинучи, вікує,
Хвилює, хоч застиглий, згуба скрізь чатує.
Упавши, підійметься. Вставши, упадає,
Мужніє у гіганти, сил своїх не знає[4].

  •  

Все в змінних фарбах світу з’єднано чудовно,
На нетривалім ґрунті міцно уґрунтовано —
Летить вогнистим колом в вічнім морі згуби[4].

  •  

Чи людська ненадійність вічне щось збудує,
Що зуб часу, вкусивши, швидко не зруйнує[4]?

  •  

Час знищує всі речі молотом важезно,
Чого не доторкнеться, те відразу ж щезне[4].

  •  

На всій землі такої сили не назвати,
Щоб вічності могла би стало дорівняти,
У тисячах що років твориться і кріпне,
Зникає у миг ока[4]...

  •  

Що на землі назвемо: вічне і невгасне,
Коротше від хвилини, бо воно дочасне[4].

  •  

Крізь дах-бо хмари й небо також не побачиш[4].

  •  

Що в гордій думці людській надто вже пишніє,
Привалене своїм же тягарем, трухніє[4].

  •  

Зла річ є незгода. Гонителька миру,
Сваха збурень пекельних. До вієн задира,
Підбивачка на братні заїлості люті[4]...

  •  

Забав публічна важкість голову звільняє,
Хоча не раз і потом лоба обливає[5].

  •  

Знати: мало з предків той носив був звагу,
Хто надуто прагнув в інших мать повагу[5].

  •  

В кого мозок є змінний — із уст це пізнати[5].

  •  

Язик-то є меч гострий. Як ним не владаєш,
То й сам необережно на вістря втрапляєш[5].

  •  

Зле й добре в язикові одному буває,
Канарку і змію там страшну відшукаєш.
Зрадливо як не хочеш тим з’їдений бути,
Тримай же за зубами язик свій замкнутий[5].

  •  

Пуста мова пустого сумління є знаком,
Своїх вуст не трима хто у стиску усяко[5].

  •  

Не вельми той поваги має й мало віри
В утіхах хто та слові певно не зна міри[5].

  •  

Порожні обіцянки, що є в панськім слові —
Весна, як сад квітує, а плід дріб’язковий[5].

  •  

Життя-то є чудові людськії обзори[5].

  •  

І то є дар уміти так щастям владати,
Як злотним фортун судном відтак управляти
В бурхливім світі-морі[5].

  •  

Блискать зором страшливим, наче блискавками,
Преразливими дихать гордих вуст громами,
Хто так чинить у світі, має кров Нерона[5].

Примітки[ред.]

  1. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 263
  2. Феб — інша назва бога мистецтв Аполлона.
  3. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 264
  4. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 265
  5. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 266

Джерела[ред.]