Соловій Христина Іванівна
Христина Соловій | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Христи́на Іва́нівна Солові́й (нар. 17 січня 1993, Дрогобич, Львівська область, Україна) — українська співачка, авторка-виконавиця пісень.
Цитати
[ред.]Великим наративом, який об’єднує, є для мене Майдан. Це місце, де ми неодноразово відстоювали свободу виражати свою ідентичність. Взагалі, українську історію об’єднує національно-визвольна боротьба від козацької доби до сьогодення. Це також весь фольклор та національна кухня, що збереглися завдяки українському селу[1]. |
Коли я йшла на «Голос», кілька дуже авторитетних для мене людей сказали, що пісня «Горе долом», яку я врешті виконала на відборі, абсолютно не виграшна. Але моє его на той момент полягало в тому, що я лемкиня, а не співачка[1]. |
Коли я отримала можливість записати альбом, то хотіла зачепити молодих людей мого віку, бачила в цьому свою місію. Я хотіла викарбувати свою ідентичність і надати їй такого значення, щоб це зачепило всіх. Таким був мій настрій. Це був юнацький максималізм, через який я трохи розчарувалася[1]. |
Настав момент, який я не можу пояснити інакше, як поклик предків, бо самоусвідомлення прийшло до мене зненацька. У цьому мені допомогли львівське середовище та філологічний факультет університету Франка[1]. |
Мова — інтимний простір. Це те, що ти виносиш із дому та з дитинства. Водночас це політичне питання в країні, де співіснують кілька мов. |
Мої музиканти мусять дивитися «Формули екстази» за Антоничевими віршами. Коли я вперше побачила цю виставу, то подумала: було б добре записати лемківські пісні. Потім KURBASY теж записали лемківські пісні у власній інтерпретації, я цим дуже тішуся. Мій продукт — для широкої аудиторії, а вони зробили мистецтво[1]. |
У мене є візія та місія. Місія — робити класну музику. А візія — це щось близьке до української мрії, на кшталт американської[1]. |
Шароварщина — це вузький погляд на традиційну культуру. Якщо людина хоче бути ретранслятором традиційної культури і робить це так, як вона вміє, — хтось назве це шароварщиною. З такої позиції альбом «Жива вода» для когось є шароварщиною. І з такої ж позиції для когось він не буде нею[1]. |
Щодня у світі випускають дуже багато пісень. Мені хотілося дати більше уваги кожній пісні. Роза вітрів — це чотири вибори, які періодично стоять переді мною[1]. — Про альбом «Rosa Ventorum» |
Якщо говорити про мову як зброю... Катерина Калитко сказала перш за все про українську: «Ось тобі, жінко, мова. Стріляй з неї». Але я вважаю, що зброя — це російська мова. Вона вбиває Україну вже третє століття поспіль. Моя українська — це зброя захисту, мій щит[1]. |
Я поїхала зі Львова 2015 року і почувалася в Києві чужою. Мовне тло — це те, як із тобою комунікує місто, які вивіски ти бачиш навколо і що чуєш. Буває, ти бачиш гарний заклад з українською естетикою, українським меню, сідаєш за столик — а тобі кажуть: «Здравствуйте». Мене це завжди курвило, я відчувала, що, мабуть, за мого життя тут нічого не зміниться[1]. |
Я хочу, щоб люди відчули свою українську ідентичність. Розуміли, що Україна та українська мова — це про них. Мова — це код, яким ми сприймаємо та пояснюємо світ. Це важливий медіум та інший рівень проживання життя. Я хочу, щоб цей рівень в Україні був українським[1]. |
Примітки
[ред.]