Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш; а поки при землі мужики все одно що бури, нічого з ними не зробиш![1] — Дія перша, ява VII.
Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають.[2] — Дія перша, ява III.
…то з степу не вилазив, а тепер почав між люде виходить, і треба оглядатись, що люде скажуть. І без людей погано, і з людьми погано…[3] — Дія друга, ява VII.
Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іш, як ідуть, мов війська перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом.[4] — Дія четверта, ява XIV.
Он які люде понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!..[5] — Дія четверта, ява XVI.
І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни![7] — Дія перша, ява IV.
Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого? Та краще гробаком нечувственним родиться, аніж такою людиною, що про хазяйство не дбає![8] — Дія четверта, ява XI.
Поети єсть соль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ… Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам'ятники!!![10] — Дія перша, ява XIII.
…у чоловіка двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці — ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу![11] — Пузир хотів відігнати гусей від його копи, через що зашпортався, вдарився, і його треба оперувати, інакше він помре. Дія четверта, ява VII.
…трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда![12] — Дія друга, ява X.
Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..[12] — Дія друга, ява X.
Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи![13] — Дія друга, ява XI.
Бачите, колись, кажуть, були одважні люде на війні,— бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як капуста з качанів; тепер нема таких страховин і вся одвага чоловіча йде на те — де б більше зачепить!.. Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних! Як на війні нікого не жаліли,— бо ти не вб'єш, тебе уб'ють,— так тут нема чого слини розпускать: не візьмеш ти, то візьмуть з тебе![14] — До Феногена про заробіток грошей нечесним шляхом. Дія друга, ява XI.
Золотницький: Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе. До земських діл тобі нема діла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш і не ціниш — я соромлюсь сидіть поруч з тобою за столом! Пузир: Та чого ви так ображаєтесь за того Котляревського, хіба він вам брат чи сват?! Золотницький: Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!!![10] — Дія перша, ява XIII.
Соня: Іван Миколайович! От спасибі! Яким вітром? Калинович: Південним, теплим![3] — Дія друга, ява X.
Феноген: Тебе покарано для приміру, щоб другі бачили кару і боялись! А без страху — один візьме, другий візьме, потім розореніє; а ми всі хліб коло хазяїна їмо… Бережи хазяйського добра, як ока: гріх великий потай брать з економії. Зозуля: Так я ж не брав, бога бійтесь! Ліхтаренко: То хтось другий взяв: з пальця ж не висмоктали. Зозуля: То я за другого повинен страждать? Ліхтаренко: А так. От тепер тебе розщитали, гріх покрився, все затихло, і хазяїн заспокоївся, не буде гризти других. Потім, може, ще що пропаде, скажуть: Зозуля взяв,— а тебе вже нема, і знову тихо, і для других полегкість. Тут колесо так крутиться: одних даве, а другі проскакують![15] — Дія друга, ява XII.
Лікар: Гуси скубли копу пшениці, він страшенно озлився на гусей, що таку потерю роблять, схопився з бігунків і побіг за ними по уклону — хотів убить гуску… Біг, себе не тямлячи, та через ритвину схибнувся, упав з розмаху навзнак і одбив почки! От що гуси зробили! Золотницький: Класична птиця! Рим спасла, а хазяїна погубила![11] — Дія четверта, ява VII.
Соня: А господи! Невже ж вівці йому миліщі, ніж життя? Лікар: Хазяйство або смерть — такий девіз![16] — Дія четверта, ява X.
Золотницький: Смерть за плечима, а він плаче, що його не пускають подивитись на овець. Лікар: Воюющий мечем од меча гибнеть. Хазяйство — його меч, від нього й смерть.[8] — Про Пузиря. Дія четверта, ява XIII.
Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0
