Наймичка (п'єса)

Матеріал з Вікіцитат
Jump to navigation Jump to search
Карпенко-Карий І.jpg

«Наймичка» — трагікомедія на п'ять дій Івана Карпенка-Карого, написана 1885 року.

Цитати з п'єси[ред.]

Харитина[ред.]

  •  

Та чи ж мені, наймичці, круглій сироті, пристало думать про щастя? Де там… Не було на молоці — не буде й на сироватці…[1]Дія перша, ява VIII.

  •  

За що ж я так мучусь? Всім чужа, всі чужі, ні до кого прихилиться, ні од кого порадоньки взять,— де ж мені в світі діться?.. Господи! Пошли ти мені смерть, остогидло мені життя моє осоружнеє, нехай я не буду отак весь вік поневіряться, бо як так жить, то краще отруїть себе, пропасти!!.[2]Харитина — сирота. Дія перша, ява XII.

  •  

Боже милосердний! Прости мене, що я думкою часто ремствовала на тебе за свою долю! Тепер я бачу, що й про маленьку кузочку ти дбаєш…[3]Дія друга, ява VIII.

Дід[ред.]

  •  

Москаль її покине, бо такі недовго живуть вкупі: як зійшлись, так і розійдуться.[4]Про Пилипа та Марусю. Дія друга, ява III.

Василь Цокуль[ред.]

  •  

Ти думаєш, як сама перекисла, то й хліб так скоро перекисне?[5]До Мелашки. Дія друга, ява V.

  •  

Коли й брать гріх на душу, то хоч за що путнє![6]Дія друга, ява VI.

  •  

Глянь на себе,— ти зовсім як нежива: кращу в труну кладуть.[7]До Харитини. Дія четверта, ява III.

  •  

Люде сміються доти, поки до серця приймаєш їх глум; а ти не приймай, дивися їм усім сміливо в вічі, то зараз перестануть.[7]До Харитини. Дія четверта, ява III.

  •  

…добру славу не скоро наживеш, а недобра сама прилипне, особливо до бідної сироти.[8]Дія четверта, ява IV.

Панас[ред.]

  •  

Наш брат замурзаний, як корінь той від дуба чорний, бо в землі копаєшся, а москалик чистенький, у них у кожного гребіночка і дзеркальце![9]Дія третя, ява III.

  •  

Проклята жіноча порода! Вам аби пика гарна, убрання чисте, та щоб фиглі умів робить…[9]Дія третя, ява III.

Діалоги[ред.]

  •  

Панас: Ходім, жидку!
Янкель: Жидку! Який я тобі жидку? Я єврей, хазяйській син, а ти што? Свиня! Наймит…[10]Дія друга, ява II.

  •  

Дід: Завзяте!
Цокуль: Яке коріння, таке й насіння. Бач, як огризається, зараз до мирового.
Дід: Еге.
Цокуль: А зачепи нашого хлопця, то й змовчить.
Дід: Та нашому, хоч і по потилиці дай, то тільки скривиться, а жиденя настовбурчилось, як гиндик…[11]Коли Панас назвав Янкеля жидком, і останній погрожував скаргою. Дія друга, ява III.

  •  

Панас: По правді треба сказати: я жениться задумав.
Цокуль: Що ти, здурів?
Панас: Хіба всі ті, що женяться, дурні?
Цокуль: Здебільшого.[12]Тому що Панас не має достатньо коштів. Дія друга, ява IV.

  •  

Панас: О, бодай вона не діждала, щоб я її жалів! Якби бачив, що потопає, то ще й притокмачив би кляту — нехай тоне!
Дід: Гріх так, сину. Виходить, ти не душу в ній любив, а тіло.
Панас: Е, діду! Не знаю я, де та душа живе, а мабуть, в тілі, бо більше нігде їй буть![4]Дія третя, ява III.

Про п'єсу[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0