Та чи ж мені, наймичці, круглій сироті, пристало думать про щастя? Де там… Не було на молоці — не буде й на сироватці…[1] — Дія перша, ява VIII.
За що ж я так мучусь? Всім чужа, всі чужі, ні до кого прихилиться, ні од кого порадоньки взять,— де ж мені в світі діться?.. Господи! Пошли ти мені смерть, остогидло мені життя моє осоружнеє, нехай я не буду отак весь вік поневіряться, бо як так жить, то краще отруїть себе, пропасти!!.[2] — Харитина — сирота. Дія перша, ява XII.
Боже милосердний! Прости мене, що я думкою часто ремствовала на тебе за свою долю! Тепер я бачу, що й про маленьку кузочку ти дбаєш…[3] — Дія друга, ява VIII.
Ти думаєш, як сама перекисла, то й хліб так скоро перекисне?[5] — До Мелашки. Дія друга, ява V.
Коли й брать гріх на душу, то хоч за що путнє![6] — Дія друга, ява VI.
Глянь на себе,— ти зовсім як нежива: кращу в труну кладуть.[7] — До Харитини. Дія четверта, ява III.
Люде сміються доти, поки до серця приймаєш їх глум; а ти не приймай, дивися їм усім сміливо в вічі, то зараз перестануть.[7] — До Харитини. Дія четверта, ява III.
…добру славу не скоро наживеш, а недобра сама прилипне, особливо до бідної сироти.[8] — Дія четверта, ява IV.
Наш брат замурзаний, як корінь той від дуба чорний, бо в землі копаєшся, а москалик чистенький, у них у кожного гребіночка і дзеркальце![9] — Дія третя, ява III.
Проклята жіноча порода! Вам аби пика гарна, убрання чисте, та щоб фиглі умів робить…[9] — Дія третя, ява III.
Панас: Ходім, жидку! Янкель: Жидку! Який я тобі жидку? Я єврей, хазяйській син, а ти што? Свиня! Наймит…[10] — Дія друга, ява II.
Дід: Завзяте! Цокуль: Яке коріння, таке й насіння. Бач, як огризається, зараз до мирового. Дід: Еге. Цокуль: А зачепи нашого хлопця, то й змовчить. Дід: Та нашому, хоч і по потилиці дай, то тільки скривиться, а жиденя настовбурчилось, як гиндик…[11] — Коли Панас назвав Янкеля жидком, і останній погрожував скаргою. Дія друга, ява III.
Панас: По правді треба сказати: я жениться задумав. Цокуль: Що ти, здурів? Панас: Хіба всі ті, що женяться, дурні? Цокуль: Здебільшого.[12] — Тому що Панас не має достатньо коштів. Дія друга, ява IV.
Панас: О, бодай вона не діждала, щоб я її жалів! Якби бачив, що потопає, то ще й притокмачив би кляту — нехай тоне! Дід: Гріх так, сину. Виходить, ти не душу в ній любив, а тіло. Панас: Е, діду! Не знаю я, де та душа живе, а мабуть, в тілі, бо більше нігде їй буть![4] — Дія третя, ява III.
Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0
