Ох земелько, свята земелько, божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш око навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вся пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші…[3] — Дія перша, ява VI.
Що там наука? Забавка дитяча! <…> Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем – застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться.[4] — Дія перша, ява IX.
Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть.[2] — Дія перша, ява IX.
Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.[2] — До Банавентури. Дія перша, ява IX.
Ви ударяйте на гроші — гроші всьому голова.[2] — До Банавентури. Дія перша, ява IX.
Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи.[5] — До Банавентури про своїх наймитів. Дія друга, ява II.
Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть.[6] — До своїх наймитів. Дія друга, ява II.
У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.[7] — До Параски. Дія друга, ява VI.
Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з'їдять…[8] — Про вміння Мотрі куховарити. Дія друга, ява VI.
Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.[9] — Про Пузирів. Дія третя, ява II.
Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди…[9] — Про Пузиревих дочок. Дія третя, ява II.
Як грошей нема, то й розуму біг дасть.[10] — Дія третя, ява III.
Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема.[11] — Дія четверта, ява I.
Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей.[12] — Дія перша, ява VII.
Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.[12] — Дія перша, ява VII.
Буде здоров'я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає.[13] — Після спроби Герасима вчинити самогубство. Дія четверта, ява XII.
Роман: Мотре, та йди-бо сюди! Мотря: Чого там? Нема мені часу. Роман Калитка: Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти.[14] — Дія перша, ява V.
Савка: Де ж ті гроші, куме? Герасим Калитка: Та господь їх знає. Я й сам не раз, не два над цим думав.[15] — Про витрачання грошей. Дія перша, ява VII.
Роман …вона дівчина чесна. Герасим: А грошей у неї багато є? Роман: Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені. Герасим: До душі, та не до кишені.[16] — Про Мотрю. Дія перша, ява X.
Банавентура: Воно ще рано, тільки на світ благословиться. Герасим Калитка: <…> Кажете – рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш![5] — Дія друга, ява II.
Герасим: Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться: вже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають. Банавентура: Сарана. Герасим: Гірш! Повірите, що у них тілько й думка — як би до сніданку; а після сніданку все погляда на сонце — коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать, та ще коли б їли скоріще, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж тілько й треба аби мерщій до вечері. <…> тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві.[17] — Про наймитів. Дія друга, ява IV.
Банавентура: Та ви ж зроду такого дерева не бачили. Герасим: А на біса воно мені здалося, що то, грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що?[18] — Дія друга, ява V.
Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0
