Розумний і дурень

Матеріал з Вікіцитат
Jump to navigation Jump to search
Карпенко-Карий І.jpg

«Розумний і дурень» — комедія на п'ять дій Івана Карпенка-Карого, написана 1885 року.

Цитати з п'єси[ред.]

Данило[ред.]

  •  

Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?![1]Запитує сам себе. Дія друга, ява VIII.

  •  

Доброї душі, щирого серця, дружини вірної, а не багатства я шукаю! Де кохання, там згода є, там щастя! Хто задовольняється малим, у кого душа спокійна,— той щасливий, той багатий!.. Хто ж крутиться, як та в окропі муха, і раз у раз турбується, щоб більше де зірвать, ніколи той щасливим не буває… Такому чоловікові скілько не дай, йому все мало, він все голодний!.. Де ж тут щастя?[2]Дія третя, ява V.

  •  

Чисте серце — найкращий поводар, а розум часто блудить![3]Дія третя, ява V.

Михайло[ред.]

  •  

Серце, серце!.. А розум нащо? Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить.[4]До Мар'яни. Дія третя, ява IX.

  •  

Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!..[4]Дія третя, ява IX.

Мар'яна[ред.]

  •  

Серце поводар? Сліпий це поводар![5]Дія третя, ява VI.

  •  

О, чому не встрілись раньше ми з тобою, коли ще молода була, коли у серці у моєму не тлів огонь, а полум'я палало, і розум спав, і жить хотілось тілько серцем?[5]Про Данила. Дія третя, ява VI.

  •  

Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р![6]Дія третя, ява IX.

Аблакат[ред.]

  •  

Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред'явить. Спасибі людям,
 що хоч розквасюють один одному морди,— все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало![7]До Михайла. Дія п'ята, ява I.

Діалоги[ред.]

  •  

Михайло: Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину; нехай плате штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть!
Данило: За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі; хіба ж вона знає межі?[8]На їхню землю зайшов чужий бик. Дія перша, ява V.

  •  

Михайло:Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-мойому, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать чи підписать договор, повістку від мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі — це дурна примха.
Аблакат: Це правда! Я читаю устави о гражданськім судопроізводстві, о наказаніях, налагаємих мировими суддями, та каліндар, коли нужно справку навести, а другі книги — іменно примха, казки![9]Про свого брата Данила. Дія перша, ява VI.

  •  

Каленик: Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів! По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти?
Данило: Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від…
Каленик: Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Таки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив!
Данило: Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля…[10]До сина Данила. Дія друга, ява VII.

  •  

Данило: Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..
Каленик: Бо дурний!
Данило: Не великого ж розуму треба для того, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога… усе!.. Нанять за півціни людей, котрі нуждаються,— хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон,— хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!..[11]Дія друга, ява VII.

  •  

Каленик: Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Данило: Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість![11]Дія друга, ява VII.

  •  

Михайло: З пісними я пісний, з скоромовними — скоромовний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.
Мар'яна: То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?
Михайло: То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.[12]Дія третя, ява IX.

  •  

Мар'яна: Я слово подала…
Михайло: Слово — дим, контракта в вас немає.[13]Дія третя, ява IX.

Про п'єсу[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0