Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?![1] — Запитує сам себе. Дія друга, ява VIII.
Доброї душі, щирого серця, дружини вірної, а не багатства я шукаю! Де кохання, там згода є, там щастя! Хто задовольняється малим, у кого душа спокійна,— той щасливий, той багатий!.. Хто ж крутиться, як та в окропі муха, і раз у раз турбується, щоб більше де зірвать, ніколи той щасливим не буває… Такому чоловікові скілько не дай, йому все мало, він все голодний!.. Де ж тут щастя?[2] — Дія третя, ява V.
Чисте серце — найкращий поводар, а розум часто блудить![3] — Дія третя, ява V.
Серце, серце!.. А розум нащо? Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить.[4] — До Мар'яни. Дія третя, ява IX.
Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!..[4] — Дія третя, ява IX.
Серце поводар? Сліпий це поводар![5] — Дія третя, ява VI.
О, чому не встрілись раньше ми з тобою, коли ще молода була, коли у серці у моєму не тлів огонь, а полум'я палало, і розум спав, і жить хотілось тілько серцем?[5] — Про Данила. Дія третя, ява VI.
Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р![6] — Дія третя, ява IX.
Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред'явить. Спасибі людям,
що хоч розквасюють один одному морди,— все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало![7] — До Михайла. Дія п'ята, ява I.
Михайло: Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину; нехай плате штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть! Данило: За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі; хіба ж вона знає межі?[8] — Коли на їхню землю зайшов чужий бик. Дія перша, ява V.
Михайло:Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-мойому, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать чи підписать договор, повістку від мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі — це дурна примха. Аблакат: Це правда! Я читаю устави о гражданськім судопроізводстві, о наказаніях, налагаємих мировими суддями, та каліндар, коли нужно справку навести, а другі книги — іменно примха, казки![9] — Про свого брата Данила. Дія перша, ява VI.
Каленик: Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів! По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти? Данило: Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від… Каленик: Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Таки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив! Данило: Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля…[10] — До сина Данила. Дія друга, ява VII.
Данило: Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!.. Каленик: Бо дурний! Данило: Не великого ж розуму треба для того, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога… усе!.. Нанять за півціни людей, котрі нуждаються,— хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон,— хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!..[11] — Дія друга, ява VII.
Каленик: Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?! Данило: Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість![11] — Дія друга, ява VII.
Михайло: З пісними я пісний, з скоромовними — скоромовний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать. Мар'яна: То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер? Михайло: То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.[12] — Дія третя, ява IX.
Мар'яна: Я слово подала… Михайло: Слово — дим, контракта в вас немає.[13] — Дія третя, ява IX.
Карпенко-Карий І. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0
