Перейти до вмісту

Фрімен Дайсон

Матеріал з Вікіцитат
Фрімен Дайсон
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Фрімен Дайсон (англ. Freeman Dyson; 15 грудня 1923 — 28 лютого 2020) — фізик-теоретик, відомий завдяки своїм роботам у сфері квантової фізики, ядерної енергетики, фізики твердого тіла, професор Принстонського університету (США), автор численних праць з космології, філософії та футурології.

Цитати[ред.]

  •  

Місце математики у фізичних науках не є чимсь таким, що може бути визначене раз і назавжди. Взаємини математики з наукою такі самі багаті й різноманітні, як самий зміст науки. Проте один чинник лишається незмінним — це вирішальна роль математичної уяви. Кожне століття посідає своє особливе місце в науці і характеризується особливим стилем у математиці. Але будь-якому із століть, коли досягалося найбільших успіхів, прогрес у фізичному розумінні випливав з поєднання емпіричного спостереження і чисто математичної інтуїції. Математика для фізика — це не тільки знаряддя, що допомагає розрахувати те чи інше явище; це також головне джерело ідей та принципів, на основі яких народжуються нові теорії.[1]

  •  

Загальна теорія відносності може правити за блискучий приклад фізичної теорії, створеної внаслідок математичного «стрибка в невідоме». Вона могла залишатися невідкритою протягом століття, якби не народилася людина із специфічно ейнштейнівською уявою. Цього не можна сказати про квантову механіку, друге важливе досягнення фізики XX століття. Квантову механіку створили незалежно один від одного Гейзенберг і Шредінгер, виходячи із цілком відмінних точок зору, і остаточне завершення вона дістала вже від багатьох рук. А проте і в квантовій механіці вирішальний крок також був умоглядним стрибком математичної уяви, що особливо виразно виявляється в роботі Шредінгера.[2]

  •  

Математичний консерватизм — це швидше правило, аніж виняток серед великих умів фізики. Людина, що прокладає шлях у добу нових поглядів, сама здебільшого ще бранець старого.[3]

  •  

Загальна теорія відносності і квантова механіка — добрі приклади того, яку плідну й творчу роль може відіграти математична інтуїція. На лихо, у цьому є і свій зворотний бік. Далеко частіше математична інтуїція виступає як сила консервативна, а не революційна і частіше перешкоджає, аніж сприяє правильному фізичному розумінню. Найсумнішим історичним прикладом регресу у фізичній науці є остаточне й безповоротне визнання з боку Арістотеля і Птолемея геоцентричної астрономії, згідно з якою всі важкі тіла рухаються або по колах, або по сферах. На 18 століть Арістотелева астрономія потопила науку в мороці неуцтва (від 250 року до нашої ери до 1550 нашої). Звичайно, для такого тривалого застою було чимало причин, але слід визнати, що основна причина популярності Арістотелевої астрономії — математичне упередження, нібито єдиним естетично прийнятним рухом небесних тіл може бути рух по колах і сферах.[4]

  •  

Евклідова геометрія, рівняння в частинних похідних і теорія груп — ці галузі математики настільки далекі одна від одної, наче вони належать до різних математичних світів. А проте виявляється, що всі вони тісно пов'язані в рамках нашого єдиного фізичного світу. Цього дивовижного факту до кінця ще ніхто не зрозумів. Звідси з певністю випливає лише один висновок: людський розум ще не наблизився до більш-менш повного розуміння як фізичного, так і математичного світу, а також до розуміння взаємозв'язку між ними [254, 5].[5]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.