Інтуї́ція (пізньолат. лат.intuitio — споглядання, від лат. intueor — уважно дивлюся, звертаю увагу) — здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття.
Виявляється, йти наперекір інтуїції дуже важко... У нас багато готових рішень для будь-яких проблем. Ми точно знаємо, які наші справжні здібності, як працює економіка, як потрібно платити шкільним вчителям тощо. Якщо ми не почнемо перевіряти, чи правильні наші рішення, ми нічого не зможемо виправити.... Наскільки кращим стало б наше життя, якби ми мали звичку сумніватись і перевіряти[2]!
Істинно значний розвиток нашого розуміння природи бере початок від майже діаметрально протилежного до індукції способу. Інтуїтивне розуміння сутності великих сукупностей фактів веде науковця до формулювання можливого основного закону чи законів. Спираючись на них, він і робить свої висновки.[4] — з есе «Індукція та дедукція у фізиці»
Ми постійно користуємось інтуїцією, «готовими рішеннями». І часто інтуїція нас обманює. Питання в тому, чи вистачить нам духу цю інтуїцію перевіряти. Чи навчимося ми виявляти ведмежі послуги інтуїції в усіх сферах життя: в сім'ї, бізнесі чи законодавстві про фінансовий ринок, податки та охорону здоров’я[2]? — Про інтуїцію
— Ден Аріелі
Нова ідея приходить раптово і радше інтуїтивно. Однак інтуїція — це ніщо інше, як результат попереднього інтелектуального досвіду.[5] — «писав доктору Г.Л. Гордону в 1949 році.»
Усі великі досягнення науки мусять починатися з інтуїтивного знання, тобто з аксіом, за якими було зроблено висновки... Інтуїція - необхідна умова для відкриття таких аксіом.[6]
Це раптове осяяння, майже екстаз. Пізніше, безперечно, розумовий аналіз та експерименти підтверджують або ж спростовують інтуїцію. Проте від самого початку відбувається великий стрибок уяви.[7]
