Франсуаза Саган
| Франсуаза Саган | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Франсуа́за Сага́н (справжнє ім'я фр. Françoise Quoirez; 1935–2004) — французька письменниця, авторка повоєнної французької літератури.
Цитати[ред.]
«В залі Плейєль о шостій гарний концерт, – писав Сімон. – Чи любите ви Брамса? Пробачте за вчорашнє.» Поль усміхнулася. Усмішку в неї викликало друге речення: «Чи любите ви Брамса?». Такі запитання ставили їй хлопчики, коли вона мала сімнадцять. Звичайно, і пізніше також ставили подібні запитання, тільки не прислухалися до відповідей. Але у її колі і в такі літа хіба хто кого слухає? Та чи ж любить вона Брамса[1][2]? — З роману «Чи любите ви Брамса?» |
- Кудись зникла романтика… в наші роки ми вже не здатні на вчинки[3].
— «Чи любите ви Брамса?» - Парадокс: у тверезому стані брешеш, і люди вірять! Варто напитися до стану, коли правда лізе з тебе хмільним потоком — і все, ніхто не сприймає слова всерйоз[3].
— «Здрастуй, смуток!» - Варто тільки почати боротися з чужими вадами, і ти вже не можеш звикнути до недоліків інших людей[3].
— «Здрастуй, смуток!» - Не можна повністю розкриватися перед іншими[3].
— «Чи любите ви Брамса?» - Ніколи не можна сказати точно — ми втілюємо в книги мудрість життя або малюємо життя, виходячи з книг[3].
- Відчуваєш себе у своїй тарілці тільки до тих пір, поки хтось оберігає цю саму тарілку[3].
— «Ангел-охоронець» - Варто впустити в себе жалість, як це приємне почуття вже не відпустить тебе з чарівного полону[3].
— «Здрастуй, смуток!» - Розумні чоловіки вважають, що вони знають жінок. Закохані намагаються дізнатися їх насправді[3].
- Любов перетворює жінок, робить їх красивими. Але жінка повинна бути гарною, щоб її полюбили[3].
- Люди настільки поглинені справами, дізнаються тисячі речей, не залишаючи часу лише на одне — на пізнання самого себе[3].
Про Франсуазу Саган[ред.]
1954 року виходить «Здрастуй, печаль!». Книжка не просто робить дев’ятнадцятирічну Саган зіркою, а започатковує «генерацію Саган»; і тут ідеться не так про епігонів, яких у неї більш ніж достатньо, а про самовизначення знуджених молодих людей, котрі обирають вульгарність напоказ як маркер свого[2]. — Про роман «Здрастуй, печаль!»//З есею «Франсуаза Саган» |
|||||
| — Ганна Улюра |
У «Печалі» є епіграф із Поля Елюара: «Бувай, печаль./Заходь, печаль./Ти вписана у риси стелі». Покоління по Першій світовій, що вчилося бачити світ як неконфліктну сполуку де-факто непоєднуваних речей, упало тією розписною стелею на голову поколінню по Другій світовій, яке відкинуло саму думку про цілісність світу. Втрачене покоління: перезапуск. І нумо мірятися, яка з війн завдала більшої шкоди нащадкам[4]! — Про роман «Здрастуй, печаль!»//З есею «Франсуаза Саган» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Слово «печаль» так залишилось улюбленим і найчастотнішим у тезаурусі Саган. Утім, вона написала біографію обожнюваної акторки Сари Бернар, яку назвала «Незламний сміх» Такий у неї світ: печаль вітають, сміх намагаються знищити[4]. — З есею «Франсуаза Саган»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Ніхто не повірив, що таку історію написала юнка неповних дев’ятнадцяти років із благополучного середнього класу, учениця католицької школи (хоча б і зі «складних учениць»), студентка Сорбонни (правда її відрахували, бо навчання поступилось вечіркам і бурхливим пиятикам). Видавець навіть змусив Саган показати рукописи, які підтвердили б її авторство. Певно, в цьому є рація, але такий роман мусила написати жінка, народжена в середині 30-х, із одночасним досвідом переживання війни й належності до першої повоєнної генерації[4]. — Про роман «Здрастуй, печаль!»//З есею «Франсуаза Саган» |
|||||
| — Ганна Улюра |
| — Ганна Улюра |
Численним колежанкам Сесіль, коли бережно, коли поспіхом виписуваним Саган, треба буде щоразу знайти слово, яке зможе назвати їхні відчуття. Не побачити причину, не передбачити наслідок, а визначити зв’язок між ними – просто назвати те, що відчуваєш. Назвати Брамсом, наприклад. «Я була трішки екзальтованою, коханий», як пише в останній записці одна з героїнь[5]. — З есею «Франсуаза Саган» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
