Сімо́на де Бовуа́р (фр. Simone de Beauvoir, 1908—1986) — французька письменниця, філософиня, ідеологиня фемінізму другої хвилі. Авторка багатьох новел, монографій у сфері філософії та політики, соціальних нарисів, есеїв та автобіографії у кількох томах.

Ключові цитати

	Сімона де Бовуар
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

	Жінкою не народжуються, нею стають. — «Друга стать», 2 том, 1848 р., ч.1: Дитинство, ст. 267.
	One is not born, but rather becomes, a woman.

У людському суспільстві панують чоловіки. Вони міркують про жінку, виходячи не з неї самої, а порівняно з собою, не визнаючи її як автономну істоту. [...] І вона є ніщо інше, як те, що подумає про неї чоловік. Будь-яка жінка для нього — здебільшого істота, яка викликає сексуальну зацікавленість. А що зринуло з уст чоловіка — абсолютна істина. Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він — головний, вона — другорядна. Він — Суб'єкт, він — Абсолют. Вона — Інша.
— «Друга стать», 1848 р., том 1, видання 1994 р., ст. 27

Жоден чоловік не погодився б стати жінкою, але всі вони хочуть, щоб жінки були.
— «Друга стать», том 1, 1848 р.

	...їй обрізали крила, а потім звинувачують, що вона не знає, як літати. — «Друга стать», том 1, видання 1994 р., ст. 16.
	...her wings are cut and then she is blamed for not knowing how to fly.

У своїх творах я показую жінок такими, якими вони є, а не повинні бути ^[1].
— Інтерв'ю з Сімоною де Бовуар, 1965 р.

Я нарешті визнала, що моє життя було не історією, яку я сама собі розказувала, а компромісом між світом і мною^[2]. — З мемуарів

Друга стать

	Чоловіка визначають як людину, а жінку як самицю людини – коли ж вона поводиться, як людина, про неї кажуть, що вона імітує чоловіка. ^[3]. — «Друга стать», 1848 р.
	Man is defined as a human being and woman as a female – whenever she behaves as a human being she is said to imitate the male.

Під час бесід на абстрактні теми мене завжди дратують просторікування декотрих чоловіків на кшталт: «Ви так думаєте тому, що ви жінка». І я знаю, що моєю єдиною зброєю є відповідь: «Я так думаю тому, що це істина». Цим самим я спростовую можливий докір у суб'єктивності. Хибно було б відповісти: «А ви думаєте інакше, бо ви чоловік». Адже чоловік, певна річ, — не якийсь там різновид, чоловік має сенс, оскільки він чоловік, жінка ж — відхилення од усталених канонів.
— «Друга стать», том 1, видання 1994 р., ст. 26

Подібно до того, як у стародавніх народів вертикаль мали за взірець прямої, щодо якої решту ліній вважали похилими, існує взірець людини, і це, звісна річ, чоловік. Специфічні органи жінки — яєчники і матка — роблять її необ’єктивною: часом навіть подейкують, що жінка думає своїми залозами внутрішньої секреції. При цьому чоловік геть-чисто забуває, що і в його організмі є статеві гормони і статеві яєчка. Він відчуває своє тіло, як природну й гармонійну частку світу, й через те гадає, що пізнає його об'єктивно. Водночас вважає, що жіноче тіло обтяжене фізіологічними особливостями, котрі обмежують, притлумлюють її судження.
— «Друга стать», том 1, видання 1994 р., ст. 26

Загальновизнано, що в людському роді є самиці. Як і колись, вони складають нині приблизно половину людства. І все ж нам утовкмачують: «Жіночність у небезпеці». Нас благають: «Будьте жінками! Зоставайтесь жінками, ставайте жінками». Отже, виходить, що не кожна людська самиця — жінка, і, щоб стати нею, вона має володіти загадковою субстанцією, яка перебуває нині під загрозою зникнення, ім'я котрій — жіночність.
— «Друга стать», 1848 р.

Чоловікові не спало б на гадку створити книжку про особливе становище, в якому перебувають його побратими. Якщо я хочу визначитись, то мушу насамперед сказати: «Я — жінка». Ця реальність — основа, з якої можна виводити будь-які судження. Чоловік нізащо не стане описувати себе як представника своєї статі: він людина, отже, чоловік — це щось само собою зрозуміле. І якщо в громадянських реєстраційних книжках графа «стать: чоловіча — жіноча» виглядає симетрично, то це лише формальність. [...] Жінку ж сприймають як щось негативне. Міркування про неї мають характер застережень, її якості сприймаються мовби осібно, і аж ніяк не співвідносяться з чоловічими.
— «Друга стать», том 1, видання 1994 р., ст. 16.

Жінку, яка не взяла шлюб, незалежно від того, чи почувається вона знедоленою, чи взагалі не визнає цього інституту, чи байдуже ставиться до нього, ми називаємо «незаміжньою», тобто визначаємо її щодо шлюбу.
— «Друга стать», том 2, видання 1995 р., ст. 6.

Незважаючи на те, що чоловік і жінка конче потрібні одне одному, між ними зроду не було взаємності. Чоловік у соціальному плані — це незалежний і повноцінний член суспільства, його вважають передусім виробником, сенс його існування полягає в праці на благо суспільства. [...] роль жінки, обмежена відтворенням і хатніми клопотами, не гарантує їй такої ж самоповаги, яку відчуває чоловік.
— «Друга стать», том 2, видання 1995 р., ст. 7

Бажаючи одружитися, чоловік не звертається безпосередньо до жінки: лише за згодою чоловічого товариства він може стати чоловіком і батьком. Жінку, котра в родинних кланах, якими керують батьки і брати, посідає залежне, а то й цілком безправне становище, споконвіку одні чоловіки віддавали заміж за інших чоловіків.
— «Друга стать», том 2, видання 1995 р., ст. 7

Суспільство зобов'язує жінок брати шлюб, аби вони змогли виконати дві свої функції, перша з яких — дітонародження. [...] І, отже, друга функція жінки — це вдоволення сексуальних потреб чоловіка і турбота про його домашнє вогнище. Її громадським обов'язком є служіння чоловікові, котрий має давати їй подарунки, залишати спадщину або утримувати її. Саме через чоловіка суспільство поціновує жінку, принесену йому в жертву.
— «Друга стать», том 2, видання 1995 р., ст. 8

Якби жінка плавала, долала гірські вершини, пілотувала літаки, вступала в боротьбу з нападниками – тобто йшла на ризик, поставала перед небезпеками, то можна було б бути певним, що її не сковував би страх перед життям^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

Біологічні особливості організму ускладнюють жінці життя лише внаслідок установлених наперед умовностей. Навіть нестійкість нервової та вазомоторної систем, якщо тільки вона не набула патологічного характеру, не може стати перешкодою до будь-якої діяльності. Адже серед самих чоловіків також є велике розмаїття темпераментів.^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

У піснях і казках молодик відважно вирушає на пошуки жінки. Він перемагає драконів, б’ється з велетами. А її замкнено у вежі, палаці, садку, льоху, прикуто до скелі, вона – полонена, зачарована, приспана: вона чекає. Конечна потреба для жінки – зачарувати чоловіче серце. Навіть найвідважніші, найвідчайдушніші героїні прагнуть цього, а тут зарадити може здебільшого лише краса – єдина дійова чеснота. Тож турбота про свою зовнішність часто стає для дівчинки невідчепною ідеєю. Хай би ким ти була, принцесою чи пастушкою, ти мусиш за будь-яких обставин лишатися гарною, якщо хочеш завоювати кохання й щастя.^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

Немає нуднішого читання за життєписи славетних жінок: бліді тіні поряд із колоритними постатями видатних чоловіків. Єву створили не задля неї самої, а як подругу для Адама, та ще й з Адамового ребра. Легковажні й примхливі міфічні богині тремтять перед Юпітером. Інша річ – феї, ундіни, русалки: вони не піддаються чоловікам, уникають сфери чоловічого впливу, але їх існування непевне, характери ледве індивідуалізовані. Вони втручаються в чоловічий світ, не маючи власної долі.^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

Якби суспільство в сексуальному плані було егалітарним, дівчинка ставилася б до менструації, як до одного з елементів при переході до дорослого стану.^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

Та ось надходить час метаморфози. Настає період видимого перетворення дівчинки на жінку. Вона починає відчувати, що її тіло робиться неслухняним, воно більше не виражає її індивідуальності, відчужується од неї, а з іншого боку, вона сама ніби стає власністю сторонніх людей: на вулиці вони уважно розглядають її, роблять зауваження щодо її статури. Вона радо перетворилася б на невидимку, плоть лякає її. Дівчинка нерідко намагається схуднути, відмовляється від їжі, раз у раз перевіряє свою вагу. Інколи вона стає хворобливо несміливою: гостини або й звичайна прогулянка вулицею для неї – мука.^[4] — «Друга стать», видання 2017 р.

Якщо Ви проживете достатньо довго, то побачите, що кожна перемога перевертається в поразку. («Друга стать», 1848 р.)
Жінка пробачає все, зате часто згадує про те, що пробачила. («Друга стать», 1848 р.)
Якщо любов достатньо сильна, чекання стає щастям. («Друга стать», 1848 р.)

З інших творів

Вона мала таку силу: її присутність висмикувала речі з їхнього не-існування, з їхнього не-усвідомлення; вона надавала їм кольору, надавала запаху^[2]. — З роману «Гостя»

Якщо інших до уваги не беремо, писати немає сенсу. Але якщо оціниш іншого, тебе вразить, як можна викликати словами чиюсь дружбу, довіру; вразить, як знаходять відгук у іншого твої власні думки^[5]. — Анрі Перрон // «Мандарини»

Повинність інтелектуала, вірність істині – все це маячня. Єдина проблема – зрозуміти, за чи проти людей ти дієш^[5]. — Робер Дюбрей // «Мандарини»

У вас замість серця ваги і крихітний мозок на кінчику хвоста^[5]. — Донька Дюбрея // «Мандарини»

Аби я визнала чоловіка рівним собі, він повинен довести, що хоча б в чомусь кращий за мене.
— «Мандарини», 1954 р.

Тепер я знаю, що для того, аби описати себе, я повинна спочатку сказати: «Я жінка»; але моя жіночність ані не стає мені на заваді, ані не є алібі. У будь-якому разі вона є даністю моєї історії, а не її поясненням.
— Автобіографія «Сила зрілості», 1960 р.

Озираючись з недовірою на довірливого підлітка, я приголомшена баченням того, наскільки мене ошукали^[6].

Коли ви, як я, маєте екзистенціальне світобачення, парадокс людського життя полягає в тому, що людина намагається бути, але в тривалій перспективі просто існує. […] Я мала все, що бажала, і, підсумовуючи все зроблене і сказане, виявляється, що людина бажає чогось іншого. Психоаналітикиня одного разу написала мені дуже розумного листа, в якому сказала, що «у кінцевому підсумку, бажання завжди йдуть за межі об’єкта бажань». Факт: я мала все, що бажала, але те «далі за», що є частиною самої природи бажання, є недосяжним навіть коли бажання втілюються^[6].

Знаю я цих молодих «модних» жінок. Вони щось там роблять, якось там розвиваються, займаються спортом, добре одягаються, мають бездоганний дім, ідеально виховують дітей, ведуть світське життя, легко все встигають. А насправді абсолютно порожні. Від них у мене холоне кров^[7].
— з мініроману «Свідомий вік»

У п’ятдесят мені здавалося, що я одягаюся занадто похмуро або ж занадто весело; а тепер без проблем одягаю те, що мені дозволено чи заборонено. Одначе задоволено розглядаю свій силует. Філіп одного дня сказав мені: «А ти ж погладшала». (А чи помітив він, що я вже відновила попередні форми?) Я стала дотримуватися дієти, купила вагу. Не можу уявити, чого б іще мене могла стурбувати моя маса. І от! Що менше я впізнаю себе у своєму тілі, то більше відчуваю потребу дбати про нього. Воно залежить від мене, і я піклуюся про нього із дещо набридлою відданістю, як про незарадного старого друга в біді, який мене потребує^[7].
— з мініроману «Свідомий вік»

Усі ці підстилки мають чоловіка, який їх захистить, хлопчика, що їм служить, а в мене нуль, так не може тривати. Два тижні тому з мене варив воду сантехнік, самотня жінка, як вони думають, дозволятиме все, це так низько – коли ви впали, вони ще й по вас тупцюють. Я опираюся, намагаюся триматися, але на самотню жінку всі плюють. Консьєрж і той сміється… Якби в мене був мужик, сантехнік би приходив, консьєрж вітався б чемно, сусіди стишували б голоси. А так ти лайно! Я хочу, щоб мене шанували, хочу, щоб у мене був чоловік, дитина, дім, як і в усіх^[7].
— «Монолог»

Я буквально бачу їх, це все так брудно, вони обтираються одне об одного, мокріють, баби мліють, що в мужиків стоїть. І всі вони готові зрадити своїх найкоханіших коханих, і цієї ночі для цього згодиться навіть клозет, а потім навіть не розрівняють на спітнілих задах щойно задерті сукні^[7].
— «Монолог»

Я таки маю розповісти про своє життя. Стільки жінок це робило, це друкувалося, про це говорили, вони цим хвалилися, а моя книга буде цікавішою, ніж їхній дебілізм, мені бувало хріново, але все це я прожила без брехні, без підробок, але ж вони й лютуватимуть, побачивши моє ім’я й моє фото у вітринах, та світ знатиме правду, знатиме істину. Біля моїх ніг буде повно чоловіків, вони всі такі сноби, кидаються до ніг найгіршої потвори, якщо вона є знаменитістю^[7].
— «Монолог»

Час іде, а я застигла в стані ідеальної дружини ідеального чоловіка. І, замість того щоб реанімувати наше статеве життя, я зациклилася на тому, що пригадувала наші давно минулі ночі. Мені здавалося, що моє обличчя й тіло лишилися тридцятилітніми, замість того, щоб зайнятися гімнастикою, походити до інституту краси. Я дозволила своєму розуму атрофуватися; я більше не розвивала його^[7].
— «Ошукана жінка»

Що мені допомагає, це те, що я не є фізично ревнивою. Моєму тілу не тридцять років, і Морісовому так само. Вони радісно єднаються, зрідка, якщо казати правду, і без гарячки. О, я не обманюю себе. Ноелі привабила його новизною – в її ліжку Моріс відмолоджується. Ця думка лишає мене байдужою. Я в затінку жінки, яка щось дає Морісу^[7].
— «Ошукана жінка»

Про Сімону де Бовуар

	«Друга стать» Сімони де Бовуар - це знамените євангеліє європейського фемінізму, одна з ‎найбільш знакових книжок усього ХХ століття^[8].
	— Віра Агеєва

	Поява «Другої статі» у перші роки незалежності мала величезне значення для ‎перепрочитання історії вітчизняної культури.‎ Саме за де Бовуар ми тоді пізнавали українське суспільство як суспільство патріархальне. Це ‎вона навчила ставити незручні запитання щодо речей, які доти видавалися очевидними^[8].
	— Віра Агеєва

	«Мандарини» – найвпливовіша з книжок Сімони де Бовуар, Сімона де Бовуар – ікона фемінізму розбіжностей. Як пише вона сама в легендарних уже «Мемуарах», «якщо хочеш, щоб повітряна кулька луснула, слід добряче ввігнати в неї пазурі»^[5]. — З есею «Сімона де Бовуар»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

Примітки

Джерела

Сімона де Бовуар. Друга стать (у двох томах). Том 1. — Київ: ОСНОВИ, 1994. — 390 с. ISBN 5-7707-5621-7
Сімона де Бовуар. Друга стать (у двох томах). Том 1. — Київ: ОСНОВИ, 1995. — 392 с. ISBN 5-7707-5622-5
Сімона де Бовуар. Друга стать (у 2-ох томах). — Київ: Основи, 2017. — 368 с. ISBN 978-966-500-799-9
Марценюк Тамара. Чому не варто боятися фемінізму. — Київ: КОМОРА, 2018. — 328 с. ISBN 978-617-7286-34-8
Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
Душенко К. В. Большая книга афоризмов. Изд. 5-е, исправленное. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. — 1056 с. ISBN 5-04-003141-6

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[paris-1] [1]

[Ніч_на_Венері—2020——256-2] а ^б Ніч на Венері, 2020, с. 256

[goodreads-3] Simone de Beauvoir – Quotes on Goodreads

[bokmal-4] а ^б ^в ^г ^д ^е Сімона все пояснить: 10 уроків для тінейджерок від авторки «Другої статі».

[Ніч_на_Венері—2020——255-5] а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 255

[Women_at_Work-6] а ^б Жінки за роботою: інтерв’ю з письменницями 1956-2016-их років

[chytomo-7] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Ошукана патріархатом і собою. Проза Симони де Бовуар вперше українською

[bbc-8] а ^б Віра Агеєва: "Жінкою стають": де Бовуар і український фемінізм — ВВС Україна

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]