Для мене радіо — це просто магія, тому що дозволяє з мінімумом засобів створювати дуже цікавий і захопливий контент про літературу[1].
Думаю, що інтерфейс – це взагалі непогана метафора для книжки, чи то пак роману. Саме текст може стати провідником для читача, котрий не дуже добре щось розуміє, не дуже добре на чомусь знається. Адже читаючи ми завжди щось відкриваємо[1].
Думаю, що мрія про Європу справді існує, хоча вона функціонує не так, як орієнтальна мрія[1].
Карантин — це декілька ні на що не схожих місяців, та в моїй письменницькій роботі він нічого не змінив. Окрім хіба що скасованої публічної складової — виступів у книгарнях і бібліотеках, на фестивалях[1].
Кліше — це роман про Париж. І в 19, і в 20 столітті романи пишуть саме про Париж — і Бальзак, і Золя, і Ромен Ролан, і Пруст… Звичайно, в тих романах існує також і так звана «провінція» — те, що навколо Парижа, те, що не є Парижем. «Новий роман» також доволі паризький, попри те, що Клод Сімон жив у Перпіньяні. Ви мені заперечите тим, що Флобер, наприклад, писав про Нормандію. Так, але стереотипно французький роман — це паризький роман[1].
Маємо виняткову історію літератури, і частиною нашого «французького акценту» є можливість на неї посилатися, спиратися[1].
Мені цікаві тісні зв’язки Франції та її громадян із південним берегом Середземного моря й такими країнами, як Алжир, Марокко чи Туніс. Це створює відчуття великої близькості, адже чимало людей народилися в Алжирі, і між цими країнами досі є потужний обмін. Але також тут відчувається певний тягар – ніби вантаж пам’яті, з яким навіть на побутовому рівні досі доволі складно жити, його складно зрозуміти, складно аналізувати. Цей тягар дуже сильно впливає на життя обох країн, на зв’язки між ними, навіть на дипломатичні стосунки[1].
Мрії, фантазми, екзотизм — це рух в обидва боки. І в цьому частина міграційних трагедій, які частково також пов’язані з цієї мрією, з її сумним і трагічним боком. Маю на увазі мрії про економічний добробут, про можливість майбутнього, що нагадуватиме голлівудське кіно чи фільм про Амелі.
Наприклад, мрія про Париж — Сена, Монмартр, художники, всі ці кліше. Також це образ саме дев’ятнадцятого століття, божевільних 1920-30-х – міжвоєнних років, Пікассо… все це для далекого світу має вигляд чогось «типово французького»[1].
На тих територіях, які мене цікавлять, вплив Франції – це історія про дев’ятнадцяте століття. Та мене вражає, що ті події мають глибоке коріння в минулому, а також те, як сильно тодішні дії продовжують впливати на сучасну ситуацію[1].
Радіо — чудове медіа і для читання літератури, тобто слухання начитаних текстів, і для роботи з новинами з довколалітературного світу та інтерв’ю з письменниками[1].
Радіо та письмо відрізняються, але мені дуже цікаво мати можливість зустрічатися на радіо з авторами та як письменник письменника розпитувати їх про те, як вони працюють[1].
Справжня суть французького роману — не відповідати очікуванням[1].
Схід – це дві речі, дві дуже різні речі. Перша – слово «Orient» досі відсилає нас до мрій про Схід, які можна було відчути й почути в літературі, живописі, музиці. Сьогодні ми називаємо це орієнталізмом. Друга – сучасний Схід уже більш деталізований і навіть суто географічно вже розрізнений на окремі фрагменти. Середній Схід, Далекий Схід – це сьогодні дуже конкретна географічна реальність. Натомість слово «Схід» тепер позначає хіба що мрії дев’ятнадцятого століття[1].
Французький універсалізм — це щось дуже потішне, бо прагне ніби поширити Францію на цілий світ. Мовляв, ці люди жили б краще, якби були французами. Мовляв, світ стане досконалим, якщо стане схожим на нас. Дуже кумедна претензія[1].
Я маю досвід і писання про книжки, і створення радіопередач про книжки. Раніше я писав регулярні огляди для «Magazine littéraire», та й досі для них іноді пишу. Але останні пару років я веду щотижневу радіопередачу, вона виходить щонеділі. І це мене захоплює[1].
Якщо чесно, на мене найбільше вплинула не французька література. Водночас, для мене такі автори, як Блез Сандрар були неймовірно важливими в юності: завдяки цим текстам я відкрив смак подорожі[1].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
