Маргеріт Дюрас

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марґеріт Дюрас
Marguerite Duras erretratua.tif
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Маргеріт Дюрас (фр. Marguerite Duras, справжнє прізвище Доннадьє, фр. Marguerite Donnadieu; 4 квітня 1914 — 3 березня 1996) — французька письменниця, акторка, режисерка та сценаристка.

Цитати[ред.]

  •  

Сьогодні я думаю про себе. Ніколи в житті не стрічала такої малодушної жінки. […] Я помру в будь-якому випадку. Навіть якщо він повернеться. Я помру[1]. — З роману «Біль»

  •  

Я мушу весь час мати на гадці: якщо він повернеться, в цьому не буде нічого незвичного. Це нормально. Я мушу бути обережною: не можна перетворити це на подію[1]. — З роману «Біль»

Про Марґеріт Дюрас[ред.]

  •  

Серед її романів, майже кожен із яких має автобіографічне підґрунтя, виділяється своєю нарочитою нестерпною інтимністю один – «Біль». «Біль» опублікований 1985-го, але писала вона цей твір 1944-го. Її чоловіка арештували й вислали в Дахау. Вона писала щоденники, де намагалася осмислити те, що відбувається з нею за його відсутності, і уявити, що переживає він. Ці щоденники стали матеріалом для «Болю». Найбільше вона боїться не того, що чоловік не повернеться, а що він повернеться іншим, біль його змінить, та й вона чекатиме вже на іншого, бо страждання змінили кохання, а біль деформував її саму[1]. — З есею «Марґеріт Дюрас»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Як у «Пані Боварі» освідчення в коханні переривалося вигуками з аукціону, так у її прозі любовні бесіди наче переривають лекції філософів-лінгвістів про екзистенційні порожнечі.
Дюрас була переспівала злегка «Пані Боварі», до речі через чеховську «Даму з песиком» (Флобер і Чехов – два її «сильні автори»)[2]. — З есею «Марґеріт Дюрас»

  — Ганна Улюра
  •  

Дюрас-режисерка в цьому ще радикальніша за Дюрас-літераторку. От є роман, який відкривається довгим описом готелю, оточеного парком, оточеного лісом. Потім з’явиться четвірка людей: Макс, Аліса, Штайн, Елізабет. І почнеться їхній тетралог. Нічого не відбувається, вони просто говорять. Кіно навіть опису готелю не матиме, воно відразу вкине глядача у вир»занижених очікувань». За кадром буде лунати діалог, де другий голос належить самій Дюрас: « – Ми де? – Хай буде в готелі. – Котра година? – Не знаю... Байдуже». І наразі найефектніше й найзначущіше в цій історії. Книжка і кіно звуться «Руйнуй, вона каже». Нічого не відбувається, взагалі нічого. Для руйнації достатньо лише, щоб вона говорила[3]. — З есею «Марґеріт Дюрас»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg