Мова Василь Семенович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Васи́ль Мо́ва (Лима́нський)
Мова Василь.png
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Мова (значення)

Васи́ль Семе́нович Мо́ва (Лима́нський) (1842–1891) — український кубанський поет, драматург, прозаїк, мемуарист, перекладач.

Цитати[ред.]

  • А земля — скорбот оселя,
    Правди й волі арештарня!
    А земля — тісна пустеля,
    Чи мертвуща буцигарня!
(«На прогулянках», с. 269)
  • Бо теє козацтво, навикши бурхать,
    Не вміло свободи других шанувать;
    І з того козацтва — з його старшини,
    На лихо Вкраїні вродились пани.
(«Козачий кістяк», с. 257)
  • В похмуру годину за діло ти взявся,
    В злигоднії ча́си ти жив-працювався.
    Але, невсипущий, твердий роботяга,
    Із рук не пускав ти народного стягу.
(«Олександру Яковичу Кониському», с. 280)
  • Гей, друже мій темний, над силу ума
    Вже дужчої сили й на світі нема!
(«Козачий кістяк», с. 258)
  • Гріб одвертий, спить Вкраїна, і настане колись час —
    Її збудить знов до жизні народовців чесний глас.
(«Не пустуй, моя голубко…», с. 262)
  • І багацько лиха вдіє
    Гайдамацька зграя:
    Не то Польща, і Вкраїна
    Лишенька зазнає!
(«Троїсте кохання», с. 307)
  • І для тих нема там міста,
    Що не мають чого їсти;
    І тепер там ніде стати
    Тим, що хочуть працювати;
    І тепер там ніде жити
    Тим, що мусять хліб робити!
(«На степи!», с. 343)
  • І западе в живі серця
    За правду обида;
    До жорстоких катів мерця
    Сплодиться огида.
(«Заповіт засланця», с. 275)
(«Олені Пчілці», с. 281)
  • Любко рідна, дорогая! Україна — то народ,
    А народи не вмирають, а живуть із рода в род.
(«Не пустуй, моя голубко», с. 262)
  • Мряка на землю упала,
    Місяця ж більш не діждати!..
    Темно й на серденьку стало…
    Час мені, мабуть, до хати!
(«Під хатою», с. 270)
  • Не давайтеся ж у руки
    Катам України,
    Не давайтеся на муки,
    Бийтесь до загину!
(«Заповіт засланця», с. 275)
  • Та утіште серце моє, здавна наболіле,
    За Вкраїну нещасливу кров’ю обкипіле…
(«Під стріхою убогою…», с. 255)
  • Чую, що смерть, потайна́ й ненажерная,
    В вічні обійми мене обхопила!
(«Думи засланця», с. 263)
  • Щоб моя коханка люба і моя дружина
    Не була, як інші, пані, а була людина.
(«На балі», с. 265)

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg