Ельза Ласкер-Шюлер

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ельза Ласкер-Шюлер
Else Lasker-Schüler 1875.jpg

Ельза Ласкер-Шюлер (нім. Else Lasker-Schüler, 11 лютого 1869, Ельберфельд, тепер Вупперталь — 22 січня 1945, Єрусалим, Палестина) — німецька поетеса і письменниця єврейського походження, одна з представниць експресіонізму.

Цитати[ред.]

  •  

А чужинці зв’язали сина Якова
І так міцно,

що шкіра його майже іржавою стала
разом із залізом[1].

  •  

Готували свого Бога з вуст в уста.
І спочатку було Слово.
Серце поета, міцна фортеця,
Його вірші: Співочий Чин[1].

  •  

Є в домі моєму блакитний рояль,
Хоч грати на нім не умію,
Стоїть він у темряві коло дверей,
Відколи здичавів цей світ[2].

З книги «Мій блакитний рояль»
  •  

Життя лежить у всіх серцях
як у гробах[2].

«Кінець світу», 1945
  •  

Троянди крові твоєї
Наситили ніжністю смерть.

І не боюся померти
Віднині[1].

  •  
Я танцюю понад хвилями моря, здіймаю пісок пустель і перед палацом народ прислухається, і єврейські парубки та дівчата затихають. […]

І так танцюю я вже тисячі років
З часів моєї першої вічності[3].

  •  

З вершини скелі пролунав голос: «Чого ж ти вимагаєш від себе?» І я свій підняла погляд угору, і розцвіла, і мене зігріло щастя, що обрало мене… І чоловік запитав мене, звідки я родом. Проте я мовчала, бо ніч розсіяла мої шляхи, я навіть не могла пригадати свого імені… а він… назвав мене Тіно[3].

  •  

Я збудувала храм Єгові з небесного світла[3].

Про Ельзу Ласкер-Шюлер[ред.]

  •  

Значущість поета часом вимірюємо тими, хто його наслідував, хто почув і розвинув саме його (її!) поетичну мову. Ельзу Ласкер-Шюлер наслідували Роза Ауслендер і Неллі Закс, під її впливом творив Ґоттфрід Бенн, її відзвуки чутно в поезіях Пауля Целана. Отже, найкращі рекомендації[1]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  Ганна Улюра
  •  

Юнак Юссуф, який уміє проникати в чужі сни, спокушає. Він стає в її поезії то пристрасною жінкою, то ніжною матір’ю, то янголом-охоронцем. Його пророцтвам легко повірити, адже він провіщає любов[1]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  Ганна Улюра
  •  

У Ласкер-Шюлер був дуже близький друг Петер Гілле. Він написав одну з перших розвідок про її поезію, де виокремив чотири характерні риси авторки та її творів: пристрасно-єврейська, казково-орієнтальна, первинно-природна, душевно-дитяча (…). Здається то було точне попадання, бо письменниця неодноразово ці чотири прикметники вживала вже щодо самої себе[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

Гілле помер рано, і оплакуючи друга, Ласкер-Шюлер написала «Книгу про Петера Гілле» – набір прозових замальовок і слабко ритмізованих верлібрів. Там уперше з’явилася Тіно – виявилося, що так Ельзу прозвав її ніжний друг[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

У «Ночах Тіно» є 19 коротких новелі 9 поезій; вірші створюють рамку для прози. А вже сама проза – повний хаос, який відтворює абсурдну логіку сновидіння. Це і є такий собі сон про Схід[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

Мова збірки теж заслуговує на увагу. Ласкер-Шюлер казала не раз, що придумала собі власну історичну прамову. В «Ночах Тіно» вона її нарешті продемонструвала. То тут, то там у німецький текст вторгаються речення й словосполучення, де можна пізнати то єврейські, то арабські слова, але здебільшого це просто фонетична імітація обох мов. І навіть коли слова таки реальні, їхнє сполучення нічого не значить, просто не має іншого змісту, крім самого звучання. (В європейській поезії таке ще буватиме, але першою стане саме Ласкер-Шюлер…)[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

Все життя Ельза мала чітко виражену подвійну ідентичність – німецьку і єврейську. І друга була радше приватна й ритуальна. Тільки в одному вірші 1945-го Схід Ласкер-Шюлер перестає бути країною «Тисячі й однієї ночі» й стає притулком для тих, хто вижив у Шоа. Вірш зветься «Кінець світу»[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

Роздвоєна ідентичність їй довго була порятунком. Вона навіть озвучила це максимально чітко (як для такої непрозорої авторки): «Втікати/ всередину себе». Оце всередину-себе в німецькій мові пишеться одним словом, і це вигадала сама Ласкер-Шюлер (вона багато слів винайшла, до речі): mein-wärts = мені+ einwärts, всередину. Там «ядро» її тотожності, розпечене, як магма[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона тонко грала кольорами, як і всі експресіоністи. Особливим для неї залишався блакитний. Колір дитинства, неба, Божої благодаті, колір материнства – як спогад про її матір, про спогад про її сина. Її остання книжка звалася «Мій блакитний рояль». […] Сумний фінал? Кімната блакитна, і двері блакитні. І вони відчиняться – «коли Мойсей буде в тому віці, що й Бог». Зрештою, в ті двері безперервно стукають всі, хто надихається поезіями Ласкер-Шюлер[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg