Ельза Ласкер-Шюлер

	Ельза Ласкер-Шюлер
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

en:Else Lasker-Schüler

Ельза Ласкер-Шюлер (нім. Else Lasker-Schüler, 11 лютого 1869, Ельберфельд, тепер Вупперталь — 22 січня 1945, Єрусалим, Палестина) — німецька поетеса і письменниця єврейського походження, одна з представниць експресіонізму.

Цитати

А чужинці зв’язали сина Якова
І так міцно,

що шкіра його майже іржавою стала
разом із залізом^[1].

Готували свого Бога з вуст в уста.
І спочатку було Слово.
Серце поета, міцна фортеця,
Його вірші: Співочий Чин^[1].

Є в домі моєму блакитний рояль,
Хоч грати на нім не умію,
Стоїть він у темряві коло дверей,
Відколи здичавів цей світ^[2].

— З книги «Мій блакитний рояль»

Життя лежить у всіх серцях
як у гробах^[2].

— «Кінець світу», 1945

Троянди крові твоєї
Наситили ніжністю смерть.

І не боюся померти
Віднині^[1].

Я танцюю понад хвилями моря, здіймаю пісок пустель і перед палацом народ прислухається, і єврейські парубки та дівчата затихають. […]

І так танцюю я вже тисячі років
З часів моєї першої вічності^[3].

З вершини скелі пролунав голос: «Чого ж ти вимагаєш від себе?» І я свій підняла погляд угору, і розцвіла, і мене зігріло щастя, що обрало мене… І чоловік запитав мене, звідки я родом. Проте я мовчала, бо ніч розсіяла мої шляхи, я навіть не могла пригадати свого імені… а він… назвав мене Тіно^[3].

Я збудувала храм Єгові з небесного світла^[3].

Про Ельзу Ласкер-Шюлер

	Значущість поета часом вимірюємо тими, хто його наслідував, хто почув і розвинув саме його (її!) поетичну мову. Ельзу Ласкер-Шюлер наслідували Роза Ауслендер і Неллі Закс, під її впливом творив Ґоттфрід Бенн, її відзвуки чутно в поезіях Пауля Целана. Отже, найкращі рекомендації^[1]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	Юнак Юссуф, який уміє проникати в чужі сни, спокушає. Він стає в її поезії то пристрасною жінкою, то ніжною матір’ю, то янголом-охоронцем. Його пророцтвам легко повірити, адже він провіщає любов^[1]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	У Ласкер-Шюлер був дуже близький друг Петер Гілле. Він написав одну з перших розвідок про її поезію, де виокремив чотири характерні риси авторки та її творів: пристрасно-єврейська, казково-орієнтальна, первинно-природна, душевно-дитяча (…). Здається то було точне попадання, бо письменниця неодноразово ці чотири прикметники вживала вже щодо самої себе^[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	Гілле помер рано, і оплакуючи друга, Ласкер-Шюлер написала «Книгу про Петера Гілле» – набір прозових замальовок і слабко ритмізованих верлібрів. Там уперше з’явилася Тіно – виявилося, що так Ельзу прозвав її ніжний друг^[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	У «Ночах Тіно» є 19 коротких новелі 9 поезій; вірші створюють рамку для прози. А вже сама проза – повний хаос, який відтворює абсурдну логіку сновидіння. Це і є такий собі сон про Схід^[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	Мова збірки теж заслуговує на увагу. Ласкер-Шюлер казала не раз, що придумала собі власну історичну прамову. В «Ночах Тіно» вона її нарешті продемонструвала. То тут, то там у німецький текст вторгаються речення й словосполучення, де можна пізнати то єврейські, то арабські слова, але здебільшого це просто фонетична імітація обох мов. І навіть коли слова таки реальні, їхнє сполучення нічого не значить, просто не має іншого змісту, крім самого звучання. (В європейській поезії таке ще буватиме, але першою стане саме Ласкер-Шюлер…)^[3]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	Все життя Ельза мала чітко виражену подвійну ідентичність – німецьку і єврейську. І друга була радше приватна й ритуальна. Тільки в одному вірші 1945-го Схід Ласкер-Шюлер перестає бути країною «Тисячі й однієї ночі» й стає притулком для тих, хто вижив у Шоа. Вірш зветься «Кінець світу»^[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	Роздвоєна ідентичність їй довго була порятунком. Вона навіть озвучила це максимально чітко (як для такої непрозорої авторки): «Втікати/ всередину себе». Оце всередину-себе в німецькій мові пишеться одним словом, і це вигадала сама Ласкер-Шюлер (вона багато слів винайшла, до речі): mein-wärts = мені+ einwärts, всередину. Там «ядро» її тотожності, розпечене, як магма^[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

	Вона тонко грала кольорами, як і всі експресіоністи. Особливим для неї залишався блакитний. Колір дитинства, неба, Божої благодаті, колір материнства – як спогад про її матір, про спогад про її сина. Її остання книжка звалася «Мій блакитний рояль». […] Сумний фінал? Кімната блакитна, і двері блакитні. І вони відчиняться – «коли Мойсей буде в тому віці, що й Бог». Зрештою, в ті двері безперервно стукають всі, хто надихається поезіями Ласкер-Шюлер^[2]. — З есею «Ельза Ласкер-Шюлер»
	— Ганна Улюра

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Ніч на Венері, 2020, с. 155
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Ніч на Венері, 2020, с. 157
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Ніч на Венері, 2020, с. 156

Джерела

Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Ніч_на_Венері—2020——155-1] а ^б ^в ^г ^д Ніч на Венері, 2020, с. 155

[Ніч_на_Венері—2020——157-2] а ^б ^в ^г ^д Ніч на Венері, 2020, с. 157

[Ніч_на_Венері—2020——156-3] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Ніч на Венері, 2020, с. 156

[1]

[2]

[3]